1 Chronicles 17

CATHOLIC PUBLIC DOMAIN	Біблія
1 Now when David was living in his house, he said to the prophet Nathan: “Behold, I live in a house of cedar. But the ark of the covenant of the Lord is under tent skins.”	1 Зібрали філістимляни свої війська до бою та й зійшлись у Сохо, що в Юдеї, а отаборились між Сохо і Азекою в Ефес-Даммімі.
2 And Nathan said to David: “Do all that is in your heart. For God is with you.”	2 Саул же й ізраїльтяни зібрались і отаборились в долині Дуба й приготувались до битви проти філістимлян.
3 And yet, that night the word of God came to Nathan, saying:	3 Філістимляни стали на горі з одного боку, а ізраїльтяни стали на горі з другого боку, так що між ними була долина.
4 “Go, and speak to my servant David: Thus says the Lord: You shall not build a house for me as a dwelling place.	4 І виступив з філістимлянського табору передовий борець, на ім’я Голіят, з Гату, ростом шість ліктів із п’яддю.
5 For I have not stayed in a house from the time when I led out Israel, even to this day. Instead, I have been continually changing places, in a tabernacle and tent,	5 На голові в нього був бронзовий шолом; одягнений був у лусковий панцер, що важив п’ять тисяч бронзових шеклів.
6 dwelling with all of Israel. When did I ever speak to any one at all, among the judges of Israel whom I placed in charge so that they might pasture my people, saying: ‘Why have you not built a house of cedar for me?’	6 На ногах у нього були бронзові наколінники й бронзовий спис за плечима.
7 And so, now you shall say this to my servant David: Thus says the Lord of hosts: I took you when you were following the flock in the pastures, so that you would be the leader of my people Israel.	7 Ратище його було завгрубшки, як ткацький вал, а блискучий кінець його списа важив шістсот шеклів заліза. Попереду нього виступав щитоноша.
8 And I have been with you wherever you have gone. And I have slain all your enemies before you, and I have made a name for you like one of the great ones who are celebrated upon the earth.	8 Став він і загукав до лав ізраїльських: «Чого ви вийшли й стаєте до бою? Хіба я не філістимлянин, а ви не раби Саула? Виберіть собі одного, й нехай виступить проти мене!
9 And I have given a place to my people Israel. They shall be planted, and they shall live in it, and they shall no longer be moved. Neither shall the sons of iniquity wear them away, as in the beginning,	9 Коли він зможе боротися зо мною і мене вб’є, ми будемо вашими рабами, а коли я подужаю його та його вб’ю, ви будете нашими рабами й будете нам служити.»
10 from the days when I gave judges to my people Israel, and I humbled all your enemies. Therefore, I announce to you that the Lord will build a house for you.	10 І філістимлянин додав: «Оце я викликав ізраїльські лави нині. Дайте мені чоловіка, і ми поборемося разом!»
11 And when you will have completed your days, so that you go to your fathers, I will raise up your offspring after you, who shall be from your sons. And I will establish his kingdom.	11 Почувши ці слова, Саул і ввесь Ізраїль зжахнулись і налякались вельми.
12 He shall build a house for me, and I will make firm his throne, even unto eternity.	12 Давид же був син одного ефратія з Вифлеєму в Юдеї, на ім’я Єссей, в якого було вісім синів. За часів Саула цей чоловік був старий і мав багато років.
13 I will be a father to him, and he shall be a son to me. And I will not take away my mercy from him, as I took it away from the one who was before you.	13 Троє старших синів Єссея пішли з Саулом на війну. Імена ж тих трьох синів, що вийшли на війну, були: найстарший Еліяв, другий Авінадав, а третій Шамма.
14 And I will station him in my house and in my kingdom, even forever. And his throne will be very firm, in perpetuity.”	14 Давид же був наймолодший, три старші пішли за Саулом.
15 According to all these words, and according to this entire vision, so did Nathan speak to David.	15 Давид приходив і повертавсь від служби при Саулі додому, щоб доглядати батькові вівці у Вифлеємі.
16 And when king David had departed, and had sat down before the Lord, he said: “Who am I, O Lord God, and what is my house, that you would grant such things to me?	16 Філістимлянин наближався, вранці й увечері, і так виступав сорок днів.
17 But even this has seemed little in your sight, and therefore you have also spoken about the house of your servant even for the future. And you have made me a spectacle above all men, O Lord God.	17 Раз якось Єссей звелів своєму синові Давидові: «Візьми лишень твоїм братам ефу підсмаженого зерна та оцих десять буханців хліба й віднеси хутенько братам у табір.
18 What more can David add, since you have so glorified your servant, and have known him?	18 А оцих десять кусків сиру віднеси тисяцькому; та довідайсь про братів, як їм ідеться, і принеси якийнебудь знак, (що ти доручив їм).
19 O Lord, because of your servant, in accord with your own heart, you have brought about all this magnificence, and you have willed all these great things to be known.	19 Вони з Саулом і з усіма ізраїльськими мужами в долині Дуба воюють з філістимлянами.»
20 O Lord, there is no one like you. And there is no other God apart from you, out of all whom we have heard about with our ears.	20 Устав Давид уранці, здав на сторожа отару, забрав усе й пустився в дорогу, як йому наказав Єссей. Прибув він до обозу саме тоді, як військо вирушало лавами до бою, вигукуючи військовим кличем.
21 For what other single nation upon earth is like your people Israel, to whom God reached out, so that he might free them, and might make a people for himself, and by his greatness and terribleness cast out the nations before the face of those whom he had freed from Egypt?	21 Ізраїльтяни та філістимляни вишикувались до бою, лава проти лави.
22 And you have set your people Israel to be your people, even unto eternity. And you, O Lord, have become their God.	22 Скинув Давид із себе клунки і, передавши їх обозному сторожеві, побіг у бойові лави, прибув туди й спитав братів, як їм ідеться.
23 Now therefore, O Lord, let the word that you have spoken to your servant, and over his house, be confirmed in perpetuity, and do just as you have spoken.	23 Та саме як він розмовляв з ними, виступив із рядів філістимлянських передовик-борець, на ім’я Голіят, філістимлянин з Гату, й промовляв, як звичайно, а Давид почув це.
24 And may your name remain and be magnified even for all time. And let it be said: ‘The Lord of hosts is the God of Israel. And the house of his servant David remains forever before him.’	24 Ізраїльські вояки, побачивши його, всі повтікали, бо злякались вельми.
25 For you, O Lord my God, have revealed to the ear of your servant that you will build a house for him. And therefore your servant has found faith so that he might pray before you.	25 Аж тут якийсь ізраїльтянин промовив: «Бачите того чоловіка, що он виходить? Він ступає, щоб зневажити Ізраїля. Того, хто його вб’є, цар збагатить превеликим багатством, видасть за нього свою дочку й звільнить у Ізраїлі родину його батька від податків.»
26 Now then, O Lord, you are God. And you have spoken to your servant such great benefits.	26 Давид допитувався в мужів, які стояли коло нього: Що буде тому, хто вб’є цього філістимлянина й змиє ганьбу з Ізраїля? Хто він, той філістимлянин, той необрізаний, що сміє так зневажати бойові лави живого Бога.
27 And you have begun to bless the house of your servant, so that it may be always before you. For since it is you who is blessing, O Lord, it shall be blessed forever.”	27 Народ йому відповів, як сказано вище, мовивши: «Так буде тому, хто його вб’є.»
	28 Якже почув найстарший брат Давида Еліяв, що він розмовляє з тими мужами, розсердивсь на Давида й мовив: «Чого ти прийшов сюди? На кого ти покинув тих трохи овечат у пустині? Знаю твою зухвалість і твоє лихе серце! Прийшов сюди лише, щоб подивитись на війну!»
	29 А Давид відповів: «Що ж я таке зробив? Чи не можна ж про це говорити?»
	30 І відвернувсь від нього, і заходивсь так само другого питати, й люди йому відповідали, як і за першим разом.
	31 Чув дехто ті слова, які сказав Давид, і переказано їх Саулові, й Саул велів його покликати.
	32 Тоді Давид сказав до Саула: «Нехай ніхто не падає духом заради нього! Слуга твій виступить і буде битися з тим філістимлянином!»
	33 Саул же Давидові: «Не тобі виходити проти цього філістимлянина, щоб із ним битись, бо ти ще хлопець, а він вояк із молодощів.»
	34 А Давид сказав до Саула: «Слуга твій пас вівці батька, і як іноді прийде було лев чи ведмідь і вхопить овеча з отари,
	35 то я, бувало, кинусь навздогінці за ним, б’ю його й вирву овеча в нього з пащі. А як, бувало, кинеться на мене, то я схоплю його за щелепи, поражу й вб’ю на смерть.
	36 І левів і ведмедів вбивав слуга твій, і цьому необрізаному філістимлянинові буде так само як з ними, бо він зневажив військо живого Бога.»
	37 І вів далі Давид: «Господь, що врятував мене з левиних та ведмежих лап, врятує мене і з рук цього філістимлянина.» Тоді Саул сказав до Давида: «Іди, й нехай Господь буде з тобою!»
	38 Саул вдягнув Давида в свою бойову одіж, поклав йому на голову бронзовий шолом і надів на нього панцер.
	39 Далі підперезавсь Давид його мечем по бойовій його одежі й ходив з трудом, бо не звик до цього. І сказав до Саула: «Я не можу ходити в цьому, бо не звик до цього.» І скинув усе те з себе.
	40 Узяв же в руку палицю, вибрав з потоку п’ять камінців гладеньких, поклав їх у пастушу торбу, що мав при собі, і з пращею в руці почав наближатися до філістимлянина.
	41 А філістимлянин також підходив дедалі ближче до Давида, і щитоносець попереду нього.
	42 Споглянув філістимлянин і, побачивши Давида, погордував ним, бо був він ще хлопець, русявий, гарний з виду.
	43 Філістимлянин і каже до Давида: «Чи ж я тобі пес, що ти йдеш на мене з палицями?» І прокляв філістимлянин Давида своїми богами.
	44 І мовив філістимлянин до Давида: «Ходи до мене сюди, я віддам твоє тіло птицям небесним і польовим звірям.»
	45 А Давид відповів філістимлянинові: «Ти йдеш на мене з мечем і довгим списом і коротким. Я ж іду на тебе в ім’я Господа Сил, Бога ізраїльських лав, якого ти зневажив.
	46 Сьогодні ж таки Господь видасть тебе в мої руки, я тебе вб’ю, відсічу голову від твого тіла і дам твій труп і трупи філістимлянського війська — таки сьогодні! — птаству небесному й дикому земному звірю, і взнає вся земля, що е Бог у Ізраїля.
	47 І ввесь цей збір взнає, що не мечем і списом Господь дає перемогу, що війна йому належить і що він вас видав нам у руки.»
	48 І от як філістимлянин рушив і, йдучи, насувавсь проти Давида, цей швидко вибіг із лав назустріч філістимлянинові,
	49 сягнув рукою до торби, взяв із неї камінь, метнув ним з пращі й поцілив у лоба філістимлянинові. Камінь застряг у нього в лобі, й він упав лицем об землю.
	50 Отак Давид подужав філістимлянина каменем і пращею, убив його на смерть: меча ж не було в руках Давида.
	51 Підбіг Давид і, ставши над філістимлянином, ухопив його меча, вийняв з піхви й завдав йому смерть, відтявши йому голову. Філістимляни ж, побачивши, що богатир їхній мертвий, метнулися втікати.
	52 І здвигнулися мужі Ізраїля та Юди й з боєвим криком гналися за філістимлянами аж до входу в Гат та до воріт Екрону. Філістимляни падали трупом по дорозі Шаараїм аж до Гату та до Екрону.
	53 Повернувшися з гарячої гонитви за філістимлянами, сини Ізраїля розграбували їхній табір.
	54 Давид же взяв голову філістимлянина й приніс її в Єрусалим, а його зброю склав у себе в шатрі.
	55 Побачивши Саул Давида, що виступав навпроти філістимлянина, спитав Авнера, начальника війська: «Чий син, Авнере, цей хлопчина?» Авнер відповів: «Так певно, як ти живеш, царю, не знаю.»
	56 І цар сказав: «Довідайсь, чий син оцей молодець.»
	57 Коли Давид повертався, вбивши філістимлянина, Авнер узяв його й привів до Саула, а він іще держав у руці голову філістимлянина.
	58 Саул спитав його: «Чий син ти, юначе?» Давид же: «Син слуги твого Єссея, вифлеємця.»