Суддів 11

¹ Єфта, гілеадій, був муж хоробрий; а був він син блудниці, — батько ж Єфти був Гілеад.

² Жінка Гілеада породила йому також синів. І коли повиростали сини його жінки, то й прогнали Єфту, кажучи йому: «Нема тобі спадщини в домі нашого батька, бо ти син другої жінки.»

³ І втік Єфта геть від братів своїх і оселився в краю Тов. Збирались до Єфти пройдисвіти та й мандрували за ним.

⁴ Після якогось часу розпочали сини Аммона Війну з Ізраїлем.

⁵ Як же розпочали сини Аммона війну з Ізраїлем, пішли старші гілеадські, щоб узяти Єфту з краю Тов.

⁶ Сказали вони до Єфти: «Ходи, будеш нашим вождем, і ми будемо воювати з синами Аммона.»

⁷ А Єфта відповів старшинам гілеадським: «Хіба ви не зненавиділи мене й не прогнали мене з батьківського дому? Чого ж тепер, коли вам скрутно, приходите до мене?»

⁸ Старші ж сказали до Єфти: «Власне того ми й вернулися тепер до тебе; ходи з нами, воюватимеш із синами Аммона й будеш головою над нами та над усіма мешканцями Гілеаду.»

⁹ Єфта же мовив до старших гілеадських: «Коли мене повернете, щоб я воював із синами Аммона, й Господь віддасть їх у мої руки, чи справді стану я над вами головою?»

¹⁰ Старші гілеадські відповіли Єфті: «Нехай буде Господь свідком між нами, коли не вчинимо по твоєму слову.»

¹¹ От і пішов Єфта з гілеадськими старшинами, й настановив його народ головою й вождем над собою. І повторив Єфта усі свої слова в Міцпі перед Господом.

¹² Тоді Єфта послав до аммонського царя послів сказати йому: «Що тобі до мене, що виступаєш проти мене, щоб іти війною на мою землю?»

¹³ І відповів цар аммонський до послів Єфти: «Бо Ізраїль, ідучи з Єгипту, забрав у мене землю від Арнона до Яббоку та до Йордану. Тож поверни мені її тепер мирно.»

¹⁴ Але Єфта послав знову послів до царя аммонського

¹⁵ і звелів йому сказати: «От що каже Єфта: Ізраїль не забирав у моавитян та синів Аммона їхньої землі.

¹⁶ Бо вийшовши з Єгипту, Ізраїль перейшов пустиню до Червоного моря й прийшов у Кадеш.

¹⁷ Звідсіль вислав він послів до едомського царя з просьбою: Дозволь мені, будь ласка, перейти через твою землю! Та цар едомський не вволив його волі. Так само послано було й до царя моавського, та не хотів і той. Тож і сидів Ізраїль у Кадеші.

¹⁸ І мандрував він пустинею, і, обійшовши Едомську й Моавську землю, пройшов на схід від Моав-землі та й отаборився по тім боці Арнону, не порушуючи моавської границі: Ар-нон бо становив моавську границю.

¹⁹ Потім післав Ізраїль послів до Сихона, царя аморійського, царя Хешбону, й звелів йому сказати: Дозволь нам лишень пройти через твою землю до нашої оселі!

²⁰ Сихон же не згодився дозволити Ізраїлеві пройти через свою землю. Зібрав він увесь народ свій і, отаборившись у Ягці, вдарив на Ізраїля.

²¹ Але Господь, Бог Ізраїля, віддав Сихона й увесь люд його Ізраїлеві на поталу, й він побив їх і тим робом заволодів Ізраїль усією землею аморіїв, що жили в ній;

²² і зайняв усі границі аморійські від Арнону до Яббоку й від пустині до Йордану.

²³ І оце тепер, коли Господь, Бог Ізраїля, прогнав аморіїв перед своїм народом Ізраїлем, ти хочеш і собі нас прогнати?

²⁴ Хіба ти не володієш тим, чим твій бог Кемош наділив тебе? Чому б нам не володіти всім тим, що Господь, Бог наш, зоставив пустим перед нами?

²⁵ Хіба ти часом ліпший від Балака, сина Ціпора, царя моавського? Чи ж він задирався коли з Ізраїлем, або, може, воював із ним?

²⁶ Вже триста років, як осівсь Ізраїль у Хешбоні і в його містечках, в Ароері та в його містечках, і в усіх містах, що вздовж Арнону: чому ж ви за ввесь той час не віднімали їх?

²⁷ Не заподіяв я тобі ніякого лиха. Ти мене кривдиш, вдираючись до мене війною! Нехай Господь, Суддя, сьогодні розсудить між синами Ізраїля й синами Аммона.»

²⁸ Та цар синів Аммона не зважав на слова, що переказав йому Єфта послами.

²⁹ Тоді зійшов на Єфту дух Господній, і він перейшов Гілеад і Манассію, далі двигнувся на Міцпу гілеадську й звідтіль прибув до синів Аммона.

³⁰ І обрікся Єфта перед Господом таким обітом: «Якщо ти віддаси синів Аммона мені у руки,

³¹ то хто б не вийшов із дверей моєї хати мені назустріч, коли повертатимусь побідно від синів Аммона, той буде Господеві, і я принесу його на всепалення.»

³² І двигнувся Єфта на синів Аммона, воювати з ними, і видав їх Господь йому в руки.

³³ І він громив їх від Ароеру до Мінніту, через двадцять міст і аж до Авел-Кераміму. Отак покорилися сини Аммона перед синами Ізраїля.

³⁴ Повертавсь Єфта у Міцпу додому, аж ось дочка його виходить йому назустріч з бубнами й танцями. Була ж вона в нього єдина; не було в нього, опріч неї, ні сина, ні дочки.

³⁵ Побачивши її, роздер він на собі одежу й скрикнув: «Ой горе, донечко моя, як ти мене засмутила! Занапастила ти мене! Відкрив я мої уста перед Господом і мушу дотримати слова.»

³⁶ Вона відказала йому: «Батеньку мій! Коли відкрив ти твої уста перед Господом, чини зо мною так, як ти обрік. Дав же таки Господь тобі помститись над твоїми ворогами, над синами Аммона.»

³⁷ Просила вона лише в батька свого: «Одне тільки вволи мені: дай мені волю два місяці, й піду я собі з подругами моїми в гори оплакувати моє дівоцтво.»

³⁸ Він відказав: «Іди!» І пустив її на два місяці. І пішла вона з подругами своїми в гори оплакувати своє дівоцтво.

³⁹ Як же минуло два місяці, повернулась вона до батька свого, і він виконав на ній обіт свій, що ним обрікся. Вона ж не знала мужа. І ввійшло в звичай в Ізраїлі:

⁴⁰ з року на рік ізраїльські дівчата ходили голосити по дочці Єфти, гілеадія, чотири дні щороку.