Пісня Пісень 2

¹ Я — нарцис шаронський, лілея на долині. Молодий:

² Що та лілея між будяками, то моя люба між дочками. Молода:

³ Що яблуня між лісовими деревами, то любий мій між синами! У його холодку, що так бажала, я сіла і плід його був солодкий моєму піднебінню.

⁴ Він увів мене в бенкетний покій, і любов — стяг його надо мною.

⁵ Підсильте мене тістечками виноградними, яблуками мене одушевляйте, бо я з любови знемагаю.

⁶ Ліва рука його під головою в мене, а правою він мене обіймає. Молодий:

⁷ Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, сарнами й ланями пільними, щоб не будили, не розбуджували любої моєї, покіль вона того не схоче. Молода:

⁸ Уважно! Мій любий! Ось він іде, він стрибає по горах, по горбках скаче.

⁹ Мій любий — немов олениця або оленятко. Он він стоїть за нашою стіною, крізь вікна заглядає, крізь ґрати зазирає.

¹⁰ Заговорив мій любий і сказав до мене: «Устань, моя люба! Ходи, моя прекрасна!

¹¹ Глянь бо: зима минула, дощі прогули, прошуміли.

¹² Вже квіти на землі з’явились, пора пісень настала, і голос горлиці вже чути в краю нашім.

¹³ Смоковниця бруньки вже виганяє, і виноград, у цвіту пахощі розливає. Устань, іди, моя люба! Ходи, моя прегарна!

¹⁴ Моя голубко, у щілинах скелястих, у сховку стрімкої кручі! Дай глянути на твоє личко, дай голос твій почути! Бо голос твій солодкий, і личко твоє принадне.»

¹⁵ Спіймайте нам лисиць, лисиць маленьких, що виноградники нівечать, наші виноградники у цвіту.

¹⁶ Мій любий — мій, а я його, — його, що пасе між лілеями.

¹⁷ Покіль день дише холодочком і тіні утікають, вернись, мій любий! Будь, як газеля або як оленятко на горах Бетер!