Послание к Евреям 12

Библия Синодальный перевод	Біблія
1 Посему и мы, имея вокруг себя такое облако свидетелей, свергнем с себя всякое бремя и запинающий нас грех и с терпением будем проходить предлежащее нам поприще,	1 Тому і ми, маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам,
2 взирая на начальника и совершителя веры Иисуса, Который, вместо предлежавшей Ему радости, претерпел крест, пренебрегши посрамление, и воссел одесную престола Божия.	2 вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радости, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу.
3 Помыслите о Претерпевшем такое над Собою поругание от грешников, чтобы вам не изнемочь и не ослабеть душами вашими.	3 Тож думайте про того, хто витерпів від грішників таке велике проти себе противенство, щоб ви, ізнемігшись, не впали духом.
4 Вы еще не до крови сражались, подвизаясь против греха,	4 Ви ще не протиставились до крови в боротьбі проти гріха.
5 и забыли утешение, которое предлагается вам, как сынам: сын мой! не пренебрегай наказания Господня, и не унывай, когда Он обличает тебя.	5 І ви забули попередження, що вам, як синам, говорить: «Мій сину, не легковаж Господнім каранням і не падай духом, коли він тебе картає,
6 Ибо Господь, кого любит, того наказывает; бьет же всякого сына, которого принимает.	6 бо кого Господь любить, того карає, і б’є кожного сина, якого приймає.»
7 Если вы терпите наказание, то Бог поступает с вами, как с сынами. Ибо есть ли какой сын, которого бы не наказывал отец?	7 На вашу науку ви терпите. Бог поводиться з вами, як із синами. Хіба є такий син, що його батько не карає?
8 Если же остаетесь без наказания, которое всем обще, то вы незаконные дети, а не сыны.	8 Коли ж вас виховано без картання, — якого всі зазнають, — то ви незаконновроджені, а не сини.
9 Притом, [если] мы, будучи наказываемы плотскими родителями нашими, боялись их, то не гораздо ли более должны покориться Отцу духов, чтобы жить?	9 А втім, коли ми мали батьків тілесних як виховників і їх поважали, то чи ж не багато більш ми маємо коритися Отцеві духів, і будем жити?
10 Те наказывали нас по своему произволу для немногих дней; а Сей--для пользы, чтобы нам иметь участие в святости Его.	10 Ті бо на короткий час, як знали, нас карали; він же — нам на користь, щоб нас зробити учасниками святости своєї.
11 Всякое наказание в настоящее время кажется не радостью, а печалью; но после наученным через него доставляет мирный плод праведности.	11 Усяка кара на хвилину здається не чимсь веселим, а сумним, та згодом тим, що на собі її зазнали, вона приносить мирний плід праведности.
12 Итак укрепите опустившиеся руки и ослабевшие колени	12 Ось чому випростайте ваші охлялі руки та зомлілі коліна
13 и ходите прямо ногами вашими, дабы хромлющее не совратилось, а лучше исправилось.	13 і зробіть вашим ногам стежки прості, щоб кульгаве не збочило, а радше видужало.
14 Старайтесь иметь мир со всеми и святость, без которой никто не увидит Господа.	14 З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить.
15 Наблюдайте, чтобы кто не лишился благодати Божией; чтобы какой горький корень, возникнув, не причинил вреда, и чтобы им не осквернились многие;	15 Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох;
16 чтобы не было [между вами] какого блудника, или нечестивца, который бы, как Исав, за одну снедь отказался от своего первородства.	16 щоб не було ніякого блудника чи нечестивця, як Ісав, що за одну лиш страву запродав власне первородство.
17 Ибо вы знаете, что после того он, желая наследовать благословение, был отвержен; не мог переменить мыслей [отца], хотя и просил о том со слезами.	17 Ви бо знаєте, що потім, як він хотів одержати благословення, він був відкинутий, бо не було в нього змоги змінити рішення, хоч його і просив про це з сльозами.
18 Вы приступили не к горе, осязаемой и пылающей огнем, не ко тьме и мраку и буре,	18 Ви ж не приступили до гори, до якої можна рукою доторкнутись, ані до вогню палкого, ані до хмари, ані до темряви, ані до бурі,
19 не к трубному звуку и гласу глаголов, который слышавшие просили, чтобы к ним более не было продолжаемо слово,	19 ні до гомону сурми, ані до якогось голосу слів, від якого ті, що його чули, випрошувалися, щоб до них і слова більш не говорити;
20 ибо они не могли стерпеть того, что заповедуемо было: если и зверь прикоснется к горе, будет побит камнями (или поражен стрелою);	20 бо не могли знести наказу: «Навіть і скотина, як до гори діткнеться, буде камінням побита.»
21 и столь ужасно было это видение, [что и] Моисей сказал: 'я в страхе и трепете'.	21 І таке страшне було видіння, що Мойсей промовив: «Я повен страху і тремчу ввесь!»
22 Но вы приступили к горе Сиону и ко граду Бога живаго, к небесному Иерусалиму и тьмам Ангелов,	22 Але ви приступили до гори Сіону й міста Бога живого, до небесного Єрусалиму, до безлічі ангелів, до святкових зборів,
23 к торжествующему собору и церкви первенцев, написанных на небесах, и к Судии всех Богу, и к духам праведников, достигших совершенства,	23 до церкви первородних, записаних на небі, і до судді всіх — Бога, до духів праведників, що вже дійшли до досконалости,
24 и к Ходатаю нового завета Иисусу, и к Крови кропления, говорящей лучше, нежели Авелева.	24 і до Ісуса, посередника нового завіту, і до крови очищення, що промовляє краще, ніж кров Авелева.
25 Смотрите, не отвратитесь и вы от говорящего. Если те, не послушав глаголавшего на земле, не избегли [наказания], то тем более [не] [избежим] мы, если отвратимся от [Глаголющего] с небес,	25 Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє; бо коли ті, що зреклися того, який говорив на землі, не уникнули кари, то скільки більше ми, коли відвернемося від того, хто говорить з неба.
26 Которого глас тогда поколебал землю, и Который ныне дал такое обещание: еще раз поколеблю не только землю, но и небо.	26 Того, голос якого колись був захитав землю, а нині обіцяв, кажучи: «Ще раз я захитаю не лиш землю, але й небо.»
27 Слова: 'еще раз' означают изменение колеблемого, как сотворенного, чтобы пребыло непоколебимое.	27 Те «ще раз» вказує, що захитане, тому що створене, — переміниться, щоб перебувало непохитне.
28 Итак мы, приемля царство непоколебимое, будем хранить благодать, которою будем служить благоугодно Богу, с благоговением и страхом,	28 Тому що ми приймаємо непохитне царство, зберігаймо благодать, то й служімо нею довподоби Богові з побожністю й острахом.
29 потому что Бог наш есть огнь поядающий.	29 Бо Бог наш — вогонь, що пожирає.