Salmi 78

BIBBIA TINTORI	Біблія
1 (Salmo di Asaf). O Dio, le nazioni hanno invasa la tua eredità, han profanato il tuo santo tempio, han ridotto Gerusalemme a tugurio di guardiano di frutta.	1 Маскіл. Асафа. Слухай, народе мій, мого навчання! Прихиліть ухо ваше до слів уст моїх!
2 Han gettati i cadaveri dei tuoi servi in pasto agli uccelli del cielo, e le carni dei tuoi santi alle belve della terra.	2 Уста мої для приповісток я відкрию, загадки оповім з віків днедавніх.
3 Han versato come acqua, il loro sangue intorno a Gerusalemme. e non v'era chi seppellisse.	3 Те, що ми чули і що знаєм, і батьки наші нам оповідали,
4 Siamo diventati l'obbrobrio dei nostri vicini, lo scherno, lo zimbello di chi ci sta d'intorno.	4 не затаїмо ми перед їхніми синами, звіщаючи родові, що прийде, хвалу Господню та його потугу, і чудеса, які він чинив.
5 Fino a quando, o Signore? Sarai tu sdegnato per sempre? Divamperà come fuoco il tuo zelo?	5 Бо він установив у Якові свідоцтво, і клав закон в Ізраїлі, щоб те, що заповідав батькам нашим, вони синам своїм переказали;
6 Riversa il tuo furore sopra le genti che non ti conoscono, sopra i regni che non invocano il tuo nome.	6 щоб відав рід, який прийде, діти, які народяться, щоб устали й розповіли своїм дітям.
7 Essi han divorato Giacobbe, han devastata la sua dimora.	7 Щоб на Бога вони покладали свою надію, не забували діл Божих і заповіді його пильнували;
8 Non voler ricordare le nostre colpe antiche, ci vengan presto incontro le tue misericordie, perchè siamo ridotti all'estrema miseria.	8 не були, як батьки їхні, — поріддя бунтівниче, непокірне, поріддя із серцем змінливим, якого дух був Богові невірний.
9 Aiutaci, o Dio nostro salvatore, liberaci, o Signore, per la gloria del tuo nome, pel nome tuo sii propizio ai nostri peeeati;	9 Сини Ефраїма, що напинають лука й стріляють, повернулися назад у день бою.
10 Chè non abbiano a dire tra le genti: « Dov'è il loro Dio? » e sia fatta conoscere alle nazioni, sotto i nostri occhi, la vendetta del sangue dei tuoi servi, che è stato sparso.	10 Союзу Божого вони не пильнували, в його законі відмовились ходити;
11 Giunga dinanzi a te il gemito dei prigionieri. Secondo la grandezza del tuo braccio, conserva i figli dei messi a morte,	11 діла його й чудеса його забули, що він був явив їм.
12 E fa ricadere nel seno dei nostri vicini il settuplo dei loro oltraggi che han lanciato contro di te, o Signore.	12 Дивні діла зробив він перед їхніми батьками, в землі Єгипетській, на полі Цоан.
13 E noi, tuo popolo e pecorelle del tuo gregge, ti celebreremo in eterno, di generazione in generazione bandiremo la tua lode.	13 Він розтяв море й перевів їх; і води валом поставив.
	14 Удень їх хмарою він провадив, а цілу ніч вогненним світлом.
	15 Розсік у пустині скелі, і напоїв їх щедро, мов з безодень.
	16 Він вивів із скелі потоки, і ріками пустив води.
	17 Та вони знову грішили проти нього, збунтувалися проти Всевишнього в пустині.
	18 І спокушали Бога в своїм серці, просивши собі до смаку їжі.
	19 І проти Бога говорили й промовляли: «Чи може приготувати Бог стіл у пустині?
	20 Ось він ударив у скелю, і хлинули води, і полились потоки. Чи може дати й хліба або зготувати народові своєму м’яса?»
	21 Тому, почувши те, Господь розгнівавсь, і запалав огонь проти Якова, і гнів проти Ізраїля піднявся.
	22 Бо вони не вірили в Бога, не покладалися на його спасіння.
	23 І він велів угорі хмарам і відчинив небесні двері,
	24 і зіслав, мов дощ, манну їм на поживу, і хліба подав їм з неба.
	25 Хлібом могутніх чоловік живився, харчів послав їм до наситу.
	26 І підняв східній вітер у небі, і силою своєю прогнав вітер з півдня.
	27 Пустив на них дощем, як порох, м’яса, і мов пісок морський, птаство пернате.
	28 І падало воно посеред їхнього табору, навколо їхніх наметів.
	29 Їли вони й наситилися вельми, і вдовольнив він їхнє бажання.
	30 Та ще не одвернулися від своїх забаганок, ще страва була в них у роті,
	31 як проти них знявся гнів Божий, і він вигубив їхніх чільних, і повалив Ізраїля юнацтво.
	32 Але вони таки грішили далі, не вірили в його чудесні дії.
	33 Тому він звів їхні дні нінащо, немов подув, літа їхні у погибелі раптовій.
	34 Коли він бив їх, вони його шукали, і, навернувшись, розшукували Бога ревно.
	35 І згадували, що Бог — їхня скеля, що Бог Всевишній — їхній Відкупитель.
	36 Але вони його обманювали своїми устами, своїм язиком вони йому брехали.
	37 Їхнє серце перед ним не було щире, ані його союзові вони не були вірні.
	38 Та він, завжди повний милосердя, дарував провину, не понищив, ба часто відвертав він гнів свій і не вергав усього свого обурення.
	39 Згадав він, що вони — лиш тіло, вітер, що дме й не повертається вже більше.
	40 Скільки разів бунтувались проти нього в пустині, в пустелі йому прикрощі коїли!
	41 Потім знов спокушували Бога, і Святому Ізраїля смутку завдавали.
	42 Руки його вони не спогадали, ні того дня, як від гнобителя він їх визволив,
	43 як появив знаки свої в Єгипті і чудеса свої на полі Цоан.
	44 Перетворив він у кров їхні ріки і їхні потоки, щоб їм не дати пити.
	45 Він напустив на них пеських мух, що їли їх, і жаб, що їх пожирали.
	46 Віддав гусені врожай їхній, і сарані — їхню працю.
	47 Їхні виноградники він побив градом, смоковниці їхні — памороззю.
	48 Віддав градові їхню скотину, їхні отари — блискавицям.
	49 Послав на них жар свого гніву, — обурення, погрозу й напасті, юрбу посланців нещастя.
	50 Він простелив дорогу гнівові своєму; від смерти не зберіг їхнє життя і пошесті віддав життя їхнє.
	51 Побив усіх перворіднів у Єгипті, первістків, цвіт сили, у наметах Хана.
	52 І вивів свій народ, як овець, і вів їх, як отару, пустинею.
	53 Провадив їх безпечно, і вони не боялись, а ворогів їхніх покрило море.
	54 Привів їх до землі своєї святої, до гір, що здобула його правиця.
	55 Прогнав народи перед ними, і жеребком розпаював їм у спадщину, і оселив коліна Ізраїля в їхніх наметах.
	56 Але вони спокушали й гнівили Бога Всевишнього і свідоцтв його не пильнували.
	57 І відступили й зрадили, як і батьки їхні; і відвернулися, неначе лук зрадливий.
	58 Розсердили його узвишшями своїми, і своїми бовванами ревнощі його збудили.
	59 Почув те Бог і розгнівався, і геть Ізраїля відкинув.
	60 Покинув у Шіло житло, намет, де між людьми був оселився.
	61 Він видав у неволю свою силу, і славу свою — у ворожі руки.
	62 Під меч видав народ свій, обурився на свою спадщину.
	63 Вогонь пожер їхніх хлопців, дівчатам їхнім не співано весільних.
	64 Священики їхні під мечем упали, — і не плакали вдовиці.
	65 Тоді Господь мов зо сну пробудився, неначе витязь, вином одолілий.
	66 І ворогів своїх відбив назад, завдав їм вічного сорому.
	67 І погордував Йосифа наметом, коліна Ефраїмового більш не вибрав.
	68 Але Юди коліно вибрав, гору Сіон, котру собі вподобав.
	69 І збудував, мов небо, свою святиню, — як землю, що заснував її повіки.
	70 І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від кошар овечих.
	71 Від дійних овець його покликав пасти Якова, народ свій, та Ізраїля — свою спадщину.
	72 І пас він їх у правоті серця свого, і вправними руками їх провадив.