| 1 Пишнота висот — чистая твердь, вигляд небозводу — видіння слави! 2. Висхідне сонце звіщає на сході; яка бо предивна Всевишнього споруда! |
| 2 Стоячи опівдні, висушує землю, — і хто бо встоїться перед його жаром? |
| 3 Вогонь роздмухують, щоб жар здобути, та сонце палить гори утроє більше! Воно випаровує вогненну пару і блискучим промінням очі сліпить. |
| 4 Великий Господь, що його створив, теж на слово його воно мчить своїм шляхом. |
| 5 Та й місяць завжди о своїй порі визначає часи — знак відвічний, |
| 6 Місяць вказує пору святкувань — світило, що зменшується, аж поки не зникне. |
| 7 Від нього місяць має свою назву, він дивно зростає при своїх відмінах — знамено небесного війська, що світить на горній тверді. |
| 8 Оздоба небес — яснії зорі, світляна прикраса в Господніх висотах: |
| 9 словом Святого стоять за його велінням і не змінюються на чатах своїх. |
| 10 Поглянь на веселку й благослови її Творця: у своєму сяйві вона бо прекрасна! |
| 11 Оперізує небо луком осяйним: її бо нап’яли руки Всевишнього. |
| 12 Велінням своїм він сніг шле на землю, присудом своїм блискавки мече. |
| 13 Тож відчиняються комори його та й хмари вилітають, мов тії птахи. |
| 14 Потугою своєю він згущує хмари, що розпорошуються градом, мов те каміння. |
| 15 На погляд його здригаються гори, з волі його дме південний вітер. |
| 16 Грому його гуркіт землю картає, мов та хуртовина з півночі й вихор. |
| 17 Мов птахів вниз злітаючих, він сніг розсипає, що спадає додолу й осідає сараною: око дивується на красу його блискучу, серце чудується, як він спадає. |
| 18 Він іней сипле на землю, мов сіль, і той, замерзаючи, колючиться шпичками. |
| 19 Вітер холодний з півночі подме, а вже на водах крига твердне, по всій воді простелюється й воду опанцерює. |
| 20 Він гори пожирає, пустиню випалює, зелень винищує, неначе той вогонь. |
| 21 Гоїть усе те — хмара зненацька: роса, що спадає й оживлює по спеці. |
| 22 За задумом власним він безодню втихомирив, а й насадив на ній острови. |
| 23 Ті, що морем плавають, повідають про небезпеки, а ми, теє слухаючи, дивом дивуємось. |
| 24 Там надзвичайні й предивні речі: різнородні тварини та морські потвори. |
| 25 Завдяки йому все здійснилось добре, і все впорядковується Господнім словом. |
| 26 Чимало б ще сказати — та не дійшли б до краю! Тож слів завершення: Він — усе! |
| 27 Де спромогу знайти нам, щоб його прославляти? Він бо величніший від усіх своїх діл. |
| 28 Страхітливий Господь, превеликий, і влада його — предивна! |
| 29 Хваливши Господа, возносіте його мірою змоги — бо він ще вам понад силу; його звеличувавши, сили розгорніте, однак не втомлюйтесь, — бо до краю не дійдете! |
| 30 Хто бачив його й міг повісти б про те? Хто б звеличив його на всю його велич? |
| 31 Багато інших є тайн, ще більших, ніж оці: з діл його ми лише часточку бачимо. |
| 32 Усе бо створив Господь — і мудрість дав благочесним. |