| 1 הֲנָחֵל עוֹד לְשַׁבֵּחַ עַצְמֵנוּ הַאִם־נִצְטָרֵךְ כְּמִקְצָת אֲנָשִׁים לְאִגְּרוֹת אֲלֵיכֶם אוֹ מִכֶּם הַמַּזְכִּירוֹת אֹתָנוּ לָשֶׁבַח | 1 Чи починаємо знову самих себе поручати? Чи, може, потребуємо, як дехто, поручальних до вас, чи від вас листів? |
| 2 אַתֶּם אִגַּרְתֵּנוּ הַכְּתוּבָה בִּלְבָבֵנוּ וְנוֹדָעָה וְנִקְרָאָה לְכָל־אָדָם | 2 Наш лист — це ви; лист, написаний у серцях наших, який усі люди знають і читають. |
| 3 כִּי בְיָדוּעַ שֶׁאַתֶּם אִגֶּרֶת הַמָּשִׁיחַ עֲרוּכָה עַל־יְדֵי שֵׁרוּתֵנוּ כְּתוּבָה לֹא בִדְיוֹ כִּי אִם־בְּרוּחַ אֱלֹהִים חַיִּים וְלֹא עַל־לוּחוֹת אֶבֶן כִּי אִם־עַל־לוּחוֹת בְּשַׂר הַלֵּב | 3 Відомо ж, що ви — лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця. |
| 4 וְכָזֶה בִטְחוֹנֵנוּ בֵּאלֹהִים עַל־יְדֵי הַמָּשִׁיחַ | 4 А таке довір’я до Бога ми маємо через Христа, |
| 5 יַעַן אֲשֶׁר לֹא־נוּכַל אֲנַחְנוּ לָדִין דִּין מֵעַצְמֵנוּ כִּי יְכָלְתֵּנוּ מֵאֵת הָאֱלֹהִים הִיא | 5 - не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога. |
| 6 אֲשֶׁר הִכְשִׁיר אֹתָנוּ לִמְשָׁרְתֵי בְּרִית חֲדָשָׁה לֹא שֶׁל־הָאֹתִיּוֹת אֶלָּא שֶׁל־הָרוּחַ כִּי־הָאוֹת יָמִית וְהָרוּחַ יְחַיֶּה | 6 Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює. |
| 7 וְאִם־שֵׁרוּת הַמָּוֶת הֶחָרוּת בְּאוֹתִיּוֹת עַל־הָאֶבֶן נִרְאָה בְכָבוֹד עַד־שֶׁלֹּא יָכְלוּ בְּנֵי יִשְׂרָאֵל לְהַבִּיט אֶל־פְּנֵי משֶׁה מִפְּנֵי כְּבוֹד פָּנָיו הָעֹמֵד לְהִבָּטֵל | 7 Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути, |
| 8 כַּמָּה יִגְדַּל כְּבוֹד שֵׁרוּת הָרוּחַ | 8 то скільки більше служіння духа буде в славі? |
| 9 כִּי אִם־הַשֵּׁרוּת אֲשֶׁר לְחַיֵּב כָּבוֹד הוּא כַּמָּה יֶעְדַּף בְּכָבוֹד הַשֵּׁרוּת אֲשֶׁר לְזַכּוֹת | 9 Бо коли служіння осуду — славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі. |
| 10 כִּי אַף־הַנִּכְבָּד אֵינֶנּוּ נֶחְשָׁב לְכָבוֹד לְעֻמַּת הַכָּבוֹד הַנַּעֲלֶה הַזֶּה | 10 І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави. |
| 11 כִּי אִם־הַדָּבָר הָעֹמֵד לְהִבָּטֵל יֶשׁ־לוֹ כָבוֹד הַדָּבָר הַקַּיָּם עַל־אַחַת כַּמָּה וְכַמָּה | 11 Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне. |
| 12 עַל־כֵּן בִּהְיוֹת לָנוּ תִּקְוָה כָּזֹאת פִּתְחוֹן פִּינוּ רַב הוּא | 12 Тож маючи таку надію, ми повні сміливости, |
| 13 וְלֹא כְּמשֶׁה אֲשֶׁר נָתַן מַסְוֶה עַל־פָּנָיו פֶּן־יַבִּיטוּ בְּנֵי יִשְׂרָאֵל אֶל־סוֹף הָעֹמֵד לְהִבָּטֵל | 13 а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав; |
| 14 אֲבָל נִטַּמְטְמוּ דֵעוֹתֵיהֶם כִּי עַד־הַיּוֹם הַזֶּה בְּקָרְאָם הַבְּרִית הַיְשָׁנָה נִשְׁאַר וְלֹא־גֻלָּה הַמַּסְוֶה הַהוּא אֲשֶׁר לֹא יוּסַר כִּי אִם־בַּמָּשִׁיחַ | 14 але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває. |
| 15 אֲבָל עַד־הַיּוֹם הַזֶּה בְּקָרְאָם אֶת־משֶׁה מוּנָח מַסְוֶה עַל־לִבָּם | 15 І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. |
| 16 וּכְשֶׁיִּפְנוּ אֶל־הָאָדוֹן יוּסַר הַמַּסְוֶה | 16 «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.» |
| 17 וְהָאָדוֹן הוּא הָרוּחַ וּבַאֲשֶׁר רוּחַ הָאָדוֹן שָׁם הַחֵרוּת | 17 Господь же — дух, а де Господній дух, там воля. |
| 18 וַאֲנַחְנוּ כֻלָּנוּ בְּפָנִים מְגֻלִּים רֹאִים אֶת־כְּבוֹד הָאָדוֹן כִּבְמַרְאָה וְנֵחָלֵף אֶל־עֶצֶם דְּמוּת הַהִיא מִכָּבוֹד אֶל־כָּבוֹד כְּהֵחָלֵף מֵאֵת אֲדוֹן הָרוּחַ | 18 Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа. |
