Wisdom 18

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 But thy saints had a very great light, and they heard their voice indeed, but did not see their shape. And because they also did not suffer the same things, they glorified thee:	1 Одначе в твоїх святих було вельми багато світла. | Ті, чули їхній голос, хоч і не бачили їх з виду, | і щасливими їх називали, бо вони не потерпіли.
2 And they that before had been wronged, gave thanks, because they were not hurt now: and asked this gift, that there might be a difference.	2 І дякували їм, що вони, хоч передше покривджені, зла не чинили, | та просили вибачити, що ворогували з ними.
3 Therefore they received a burning pillar of fire for a guide of the way which they knew not, and thou gavest them a harmless sun of a good entertainment.	3 Ти замість пітьми дав їм стовп вогнегорючий, | щоб був провідником у незнаній подорожі | та сонцем нешкідливим у їхній мандрівці славній.
4 The others indeed were worthy to be deprived of light, and imprisoned in darkness, who kept thy children shut up, by whom the pure light of the law was to be given to the world.	4 Бо справді тії заслужили, щоб у них забрати світло | та щоб самих їх у темряві закутати, | — їх, що ув’язненими в темниці тримали твоїх дітей, | через яких мало бути дане світові нетлінне світло закону.
5 And whereas they thought to kill the babes of the just, one child being cast forth, and saved, to reprove them, thou tookest away a multitude of their children, and destroyedst them all together in a mighty water.	5 Коли вони вирішили повбивати священних немовлят, | і одне лиш дитя було виставлене та й те врятувалось, | ти в них, каравши, забрав дітей силу | і погубив їх разом у могутніх водах.
6 For that night was known before by our fathers, that assuredly knowing what oaths they had trusted to, they might be of better courage.	6 Ніч та вже наперед була відома батькам нашим, | щоб підбадьорились, знаючи певно, яким повірили присягам.
7 So thy people received the salvation of the just, and destruction of the unjust.	7 Народ твій очікував | спасіння праведних і ворогів погуби.
8 For as thou didst punish the adversaries: so thou didst also encourage and glorify us.	8 Бо чим скарав ти наших противників, | тим нас прославив, покликавши до себе.
9 For the just children of good men were offering sacrifice secretly, and they unanimously ordered a law of justice: that the just should receive both good and evil alike, singing now the praises of the fathers.	9 І священні діти добрих жертвували потайки | та однодушно встановили цей закон Божий: | що святі мають однаково й у щасті й у нещасті брати участь; | і наперед вже виспівували похвальних пісень батьківських.
10 But on the other side there sounded an ill according cry of the enemies, and a lamentable mourning was heard for the children that were bewailed.	10 У відповідь їм лунав безладний крик ворогів | і голосіння тих, що плакали по дітях.
11 And the servant suffered the same punishment as the master, and a common man suffered in like manner as the king.	11 Та сама кара впала на раба й на пана, | і простолюдець, як і цар, терпів те саме.
12 So all alike had innumerable dead, with one kind of death. Neither were the living sufficient to bury them; for in one moment the noblest offspring of them was destroyed.	12 Всі однаково мали безліч померлих однаковою смертю; | щоб їх поховати, не вистачало живих, | бо в одну мить загинули їхні щонайкращі діти.
13 For whereas they would not believe any thing before by reason of the enchantments, then first upon the destruction of the firstborn, they acknowledged the people to be of God.	13 Отож ті, що через чари не вірили, | коли прийшла смерть на перворідних, | визнали, що цей народ — син Божий.
14 For while all things were in quiet silence, and the night was in the midst of her course,	14 Тоді, як мирна тиша все повила, | і ніч, поспішаючи, досягла половини свого бігу,
15 Thy almighty word leapt down from heaven from thy royal throne, as a fierce conqueror into the midst of the land of destruction.	15 твоє всемогутнє слово з неба, з царських престолів, | як невблаганний воїн, грянуло в осередок пропащої країни, | несучи гострий меч — твій невідкличний наказ.
16 With a sharp sword carrying thy unfeigned commandment, and he stood and filled all things with death, and standing on the earth reached even to heaven.	16 Стало воно (там), і все сповнило смертю. | Воно торкалось неба і проходило землею.
17 Then suddenly visions of evil dreams troubled them, and fears unlooked for came upon them.	17 Тоді негайно збентежили їх примари страшних снів | і неуявленні страхи на них напали.
18 And one thrown here, another there, half dead, shewed the cause of his death.	18 І хто б де не впав, простягнувшись напів мертвий, | — тим виявляв, що саме спричинило смерть.
19 For the visions that troubled them foreshewed these things, lest they should perish and not know why they suffered these evils.	19 Бо сни, що їх тривожили, наперед це звістили, | щоб вони не загинули, не знавши, чому страждають так тяжко.
20 But the just also were afterwards touched by an assault of death, and there was a disturbance of the multitude in the wilderness: but thy wrath did not long continue.	20 Однак і праведних спіткала проба смерти, | і сила їх загинула в пустині; | та гнів не був довготривалий,
21 For a blameless man made haste to pray for the people, bringing forth the shield of his ministry, prayer, and by incense making supplication, withstood the wrath, and put an end to the calamity, shewing that he was thy servant.	21 бо вмить за них почав битись муж бездоганний, | взявши своєї служби зброю, | — молитву і спокутний ладан, | — він протиставився гніву й поклав кінець нещастю, | чим довів, що він твій слуга.
22 And he overcame the disturbance, not by strength of body nor with force of arms, but with a word he subdued him that punished them, alleging the oaths and covenant made with the fathers.	22 А подолав він те нещастя не міццю тіла, | ані силою якоїнебудь зброї, | але словом здержав того, що карав їх, | нагадавши клятьби й союзи з батьками.
23 For when they were now fallen down dead by heaps one upon another, he stood between and stayed the assault, and cut off the way to the living.	23 Бо як мерці один на одному вже купами лежали, | він став посередині, зупинив гнів, | і перетяв їм до живих дорогу.
24 For in the priestly robe which he wore, was the whole world: and in the four rows of the stones the glory of the fathers was graven, and thy majesty was written upon the diadem of his head.	24 На його ж довгій шаті був світ увесь, | слава батьків — вирита на чотирьох рядах каменів, | і твоя велич на діядемі, на голові в нього.
25 And to these the destroyer gave place, and was afraid of them: for the proof only of wrath was enough.	25 Від того згубник назад подався, злякався того, | бо сама проба гніву була вистачальна.