| 1 Perciò, lasciata la parola del principio di Cristo, tendiamo alla perfezione, non ponendo di nuovo il fondamento del rinunziamento alla opere morte, e della fede in Dio; | 1 Тому, лишивши початкове вчення про Христа, звернімся до досконалішого, не закладаючи знову підвалин, — тобто про покаяння в ділах мертвих та про віру в Бога, |
| 2 e della dottrina de’ battesimi, e dell’imposizione delle mani, e della risurrezion de’ morti, e del giudicio eterno. | 2 про навчання хрищення та про рукоположення, про воскресіння мертвих та суд вічний. |
| 3 E ciò faremo, se Iddio lo permette. | 3 Ми зробимо й це, якщо Бог дозволить. |
| 4 Perciocchè egli è impossibile, che coloro che sono stati una volta illuminati, e che hanno gustato il dono celeste, e sono stati fatti partecipi dello Spirito Santo; | 4 Воно бо неможливо тих, — які раз просвітились були, що скуштували небесного дару й стали учасниками Святого Духа, |
| 5 ed hanno gustata la buona parola di Dio, e le potenze del secolo a venire; | 5 скуштували доброго Божого слова й сил майбутнього віку, |
| 6 se cadono, sieno da capo rinnovati a ravvedimento; poichè di nuovo crocifiggono a sè stessi il Figliuol di Dio, e lo espongono ad infamia. | 6 та й відпали! — знов оновлювати до покаяння, тих, які знову собі самим розпинають Божого Сина і прилюдно зневажають. |
| 7 Perciocchè la terra, che beve la pioggia che viene spesse volte sopra essa, e produce erba comoda a coloro da’ quali altresì è coltivata, riceve benedizione da Dio. | 7 Земля бо, що п’є дощ, який падає на неї часто, та родить зілля добре для тих, що її обробляють, приймає від Бога благословення; |
| 8 Ma quella che porta spine e triboli, è riprovata, e vicina a maledizione; la cui fine è d’essere arsa | 8 а та, що приносить терня і будяки, непотрібна, близька до прокляття: кінчається тим, що її спалять. |
| 9 Ora, diletti, noi ci persuadiamo di voi cose migliori, e che attengono alla salute; benchè parliamo in questa maniera. | 9 Однак, любі, дарма що так говоримо, ми переконані про вас краще та про те, що торкається спасіння. |
| 10 Perciocchè Iddio non è ingiusto, per dimenticar l’opera vostra, e la fatica della carità che avete mostrata inverso il suo nome, avendo ministrato, e ministrando ancora a’ santi. | 10 Бо Бог не є несправедливий, щоб забути ваші діла й любов, яку ви виявили до його імени, і послуги, що ви святим робите понині. |
| 11 Ma desideriamo che ciascun di voi mostri infino al fine il medesimo zelo, alla piena certezza della speranza; | 11 Ми лиш бажаємо, щоб кожний з вас являв таку саму старанність для повного осягнення надії аж до кінця, |
| 12 acciocchè non diveniate lenti; anzi siate imitatori di coloro che per fede e pazienza, eredano le promesse. | 12 щоб ви не стали недбайливі, а, навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці. |
| 13 Perciocchè, facendo Iddio le promesse ad Abrahamo, perchè non potea giurare per alcun maggiore, giurò per sè stesso; | 13 І справді, коли Бог учиняв Авраамові обітницю, не маючи поклястися ніким вищим, то поклявся самим собою, |
| 14 dicendo: Certo, io ti benedirò, e ti moltiplicherò grandemente. | 14 кажучи: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми.» |
| 15 E così egli, avendo aspettato con pazienza, ottenne la promessa. | 15 І він, завдяки довгій терпеливості, осягнув обітницю: |
| 16 Perciocchè gli uomini giurano bene per un maggiore, e pure il giuramento è per loro suprema conferma in ogni contesa. | 16 люди клянуться більшим від себе, і всякі їхні суперечки кінчаються клятвою на ствердження. |
| 17 Secondo ciò, volendo Iddio vie maggiormente dimostrare agli eredi della promessa come il suo consiglio è immutabile, intervenne con giuramento. | 17 Тому й Бог, бажаючи дати спадкоємцям обітниці якнайсильніший доказ, що його рішення непорушне, вжив клятви, |
| 18 Acciocchè, per due cose immutabili, nelle quali egli è impossibile che Iddio abbia mentito, abbiamo ferma consolazione, noi, che ci siamo rifugiati in lui, per ottener la speranza propostaci. | 18 щоб двома незмінними речами, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, ми мали сильну заохоту — ми, що прибігли прийняти надію, призначену нам. |
| 19 La quale noi abbiamo, a guisa d’ancora sicura e ferma dell’anima, e che entra fino al didentro della cortina; | 19 В ньому маємо, неначе якір душі, безпечний та міцний, що входить аж до середини за завісу, |
| 20 dov’è entrato per noi, come precursore, Gesù, fatto in eterno sommo sacerdote, secondo l’ordine di Melchisedec | 20 куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека. |
