Ісая 5

¹ Дозвольте, заспіваю любому моєму пісню любого мого про його виноградник. У любого мого був виноградник на родючім схилі.

² Він розкопав його, очистив від каміння й насадив у ньому лозу добірну, а серед нього збудував башту і висік у ньому винотоку, та й сподівався, що вона вродить добрі грона. А вона вродила кислі грона.

³ Отож, мешканці Єрусалиму й мужі Юдеї, розсудіть між мною та моїм виноградником!

⁴ Що ще я мав був учинити виноградникові моєму, а не вчинив? Чому, коли я сподівався, що вродить добрі грона, він уродив лише кислі?

⁵ Отож я вам скажу, що зроблю з моїм виноградником? Розберу його огорожу, нехай його пустошать! Повалю його мур, нехай його топчуть!

⁶ Я залишу його пусткою: не будуть його ні обрізувати, ні обкопувати більше, і зійдуть на ньому будяки й тернина. Та й хмарам повелю я не пускати більше дощу на нього.

⁷ Виноградник Господа сил — то дім Ізраїля, а мужі юдейські — любе його садиво. І ждав він правосуду, — аж тут пролиття крови; ждав правди, — аж тут голосіння.

⁸ Горе тим, що додають дім до дому та прилучують поле до поля, так що нема більш місця, і що живуть самі одні серед країни!

⁹ Ось як у мої вуха Господь сил поклявся: «Оті доми численні опустіють, доми великі й пишні будуть без мешканців.»

¹⁰ Десять паїв у винограднику дадуть лише барильце, а хомер зерна вродить ледве ефу.

¹¹ Горе тим, що тільки но вставши вранці, женуться за напоями хмільними і що, розпалені вином, засиджуються аж до ночі!

¹² Гарфа й гусла, бубон і сопілка та вино в них на бенкетах; а на діла Господні не вважають і вчинків рук його не бачать.

¹³ За те ж народ мій необачний потрапить у неволю; знатні його впадуть з голоднечі, а юрба гомінка згине від спраги.

¹⁴ Зате Шеол розтулив широко свою пельку і роззявив свою безмірну пащеку; і провалиться туди його слава та юрба гомінка й галаслива з усім, що в ньому веселиться.

¹⁵ Похилиться людина, смириться смертний, і очі гордих смиряться.

¹⁶ А Господь сил на суді вознесеться, і Бог, святий у справедливості, появить свою святість.

¹⁷ Пастись будуть ягнята, мов на пасовиськах; гладка худоба, козенята будуть руїни пожирати.

¹⁸ Горе тим, що тягнуть за собою кару воловими шнурами, а гріх — мов посторонком, що від возу;

¹⁹ що кажуть: «Нехай він поспішиться, нехай поквапиться із своїм ділом, щоб нам його побачити; нехай наблизиться, нехай прийде задум Святого Ізраїлевого, щоб нам про нього знати.»

²⁰ Горе тим, що зло добром звуть а добро — злом; що з пітьми роблять світло, а зо світла — пітьму; що гірке роблять солодким, а солодке гірким!

²¹ Горе тим, хто у своїх очах мудрі та перед собою самими розумні!

²² Горе тим, що до пиття вина хоробрі й спритні у приправі упивних напоїв;

²³ що за гостинець роблять винного правим, а правому відмовляють його права.

²⁴ Тож як вогонь жере солому і як від полум’я згаряє сіно, корінь їхній візьметься гниллю, їхній квіт розвіється як порох, бо вони відкинули закон Господа сил і словом Святого Ізраїлевого погордували.

²⁵ Тому й запалав гнів Господній на його народ, і він простягнув проти нього свою руку і так ударив по ньому, що здригнулися гори, і трупи, немов гній, лежать посеред вулиць. Але й по всьому тому його гнів не відвернеться, рука його ще піднята.

²⁶ Він піднімає стяги для далекого народу, він кличе його з кінців землі посвистом; і ось той, легкий, швидко прибуває.

²⁷ Нема між ними млявого й слабкого; ніхто з них не спить, не дрімає; не розв’язався на крижах пояс ні в одного, і не порвався ремінь на сандалях у нікого.

²⁸ Стріли їхні гострі й усі луки їхні нап’яті; копита їхніх коней, мов кремінь, колеса їхніх колісниць, немов вихор.

²⁹ Рик їхній — немов рик лева; вони рикають, мов левенята, ревуть, хапають здобич, несуть геть, і ніхто її в них не відніме.

³⁰ І зареве над ним того дня ревом моря. Глянеш на землю — там темрява жахлива й світло в туманах темніє.