ІІ Хронік 6

¹ Тоді Соломон промовив: «Господь сказав, що буде жити в хмарі:

² Я ж збудував тобі дім на перебування, місце тобі на вічне житло.»

³ І обернувся цар обличчям і поблагословив усю ізраїльську громаду, а ізраїльська громада стояла на ногах;

⁴ він же сказав: «Благосло-вен Господь, Бог Ізраїля, що вирік власними устами до мого батька Давида й здійснив власною рукою оцю обіцянку, кажучи:

⁵ Від того часу, як я вивів народ мій з Єгипетської землі, не вибрав я ні в одному з колін Ізраїля міста для будування дому, де перебувало б моє ім’я, і не вибрав чоловіка, щоб був князем над моїм народом Ізраїлем,

⁶ а вибрав я Єрусалим, щоб там пробувало моє ім’я, і вибрав я Давида, щоб був над моїм народом Ізраїлем.

⁷ У мого батька Давида було на думці збудувати дім імені Господа, Бога Ізраїля,

⁸ але Господь сказав моєму батькові Давидові: В тебе на думці збудувати дім моєму імені, і воно добре, що це в тебе на думці,

⁹ але не ти збудуєш дім, а твій син, що вийде з твого лона, він збудує дім моєму імені.

¹⁰ І здійснив Господь своє слово, що вирік: я бо став на місце Давида, мого батька, й сів на престолі Ізраїля, як Господь сказав був, і я збудував дім імені Господа, Бога Ізраїля.

¹¹ Я поставив там кивот, що в ньому союз, який Господь заключив із синами Ізраїля.»

¹² І став Соломон перед жертовником поперед ізраїльської громади й зняв свої руки, —

¹³ Соломон зробив був мідне підвищення, 5 ліктів завдовжки, 5 ліктів завширшки й 3 лікті заввишки, й поставив його серед двору, — тож став він на ньому, припав на коліна поперед ізраїльської громади, простягнув руки до неба

¹⁴ і промовив: «Господи, Боже Ізраїля! Нема Бога, рівного тобі ні на небі, ні на землі. Ти додержуєш союз і ласку твоїм слугам, що ходять перед тобою усім своїм серцем.

¹⁵ Ти дотримав твоєму слузі, моєму батькові Давидові, що ти був обіцяв йому, що обіцяв був йому власними устами, та здійснив власною рукою, як воно є нині.

¹⁶ Тож тепер, Господи, Боже Ізраїля, дотримай слузі твоєму Давидові, батькові моєму, те, що обіцяв, говоривши: Не переведеться в тебе перед моїм обличчям такий, що сидітиме на престолі Ізраїля, як тільки твої сини пильнуватимуть свої путі, ходивши за моїм законом так, як ти ходив передо мною.

¹⁷ Тепер же, Господи, Боже Ізраїля, нехай здійсниться твоє слово, що ти сказав твоєму слузі Давидові.

¹⁸ Та чи справді ж Богові жити з людьми на землі? Коли небо й небо небес не можуть тебе вмістити, то як же дім цей, що я збудував!

¹⁹ Але все ж таки зглянься над молитвою свого слуги й над його благанням, Господи, Боже мій! Почуй взивання й молитву, якою слуга твій молиться перед тобою.

²⁰ Нехай очі твої будуть відкриті на храм цей удень і вночі, на місце, де ти обіцяв покласти твоє ім’я, щоб вислуховувати молитву, якою слуга твій буде молитись на цьому місці.

²¹ Тож вислухай благання слуги твого й народу твого Ізраїля, коли будуть молитись на цьому місці; вислухай з місця перебування твого, з неба, вислухай і прости.

²² Коли хтось согрішить проти ближнього свого, і коли цей накладе на нього присягу, щоб він поклявся, і коли він прийде з присягою перед твій жертовник у цьому домі,

²³ то ти вислухай з неба й вчини суд над слугами твоїми: осуди винного, обернувши його провину на його голову, й виправдай безвинного, віддавши йому за його справедливістю.

²⁴ Коли народ твій Ізраїль буде побитий ворогом за те, що згрішив перед тобою, але потім навернеться й стане прославляти твоє ім’я, просити й молитись перед тобою в цьому храмі,

²⁵ то ти вислухай з неба й прости гріх твого народу Ізраїля й поверни їх у землю, що дав їм та батькам їхнім.

²⁶ Коли замкнеться небо й не буде дощу за те, що вони згрішили перед тобою, але потім візьмуть молитись на цьому місці й прославляти твоє ім’я, й навернуться від свого гріха, бо ти впокорив їх,

²⁷ то ти вислухай з неба й прости гріх слуг твоїх, твого народу Ізраїля, напутивши їх на добру путь якою їм ходити, й пошли дощ на твою землю, що дав твоєму народові у спадщину.

²⁸ Коли настане голод у землі чи буде пошесть, чи засуха, чи ржа, чи сарана або черва; або коли його тіснитимуть його вороги в якомубудь з його міст, або буде якась нужда чи якась хвороба,

²⁹ то всяку молитву, всяке благання від будь-якої людини або від усього народу твого Ізраїля, коли хтонебудь зазнає біди й нужди та простягне руки до цього храму,

³⁰ то вислухай з неба, з місця твого перебування, прости й відплати кожному за всіма його вчинками, ти, що знаєш серце кожного, бо ти єдиний знаєш серце синів людських,

³¹ щоб вони боялись тебе й ходили дорогами твоїми по всі дні, доки житимуть на землі, що ти дав батькам нашим.

³² Навіть коли б чужинець, що не з твого народу Ізраїля, прийшов з далекої сторони ради імени твого великого, потужньої руки твоєї та розкритих обіймів твоїх, — коли б він прийшов і молився в цьому храмі,

³³ то вислухай його з неба, з місця твого перебування, й зроби все, чого просив би чужинець, щоб усі народи на землі спізнали твоє ім’я й щоб боялись тебе, як народ твій Ізраїль, та щоб знали, що дім цей, що я збудував його, носить твоє ім’я.

³⁴ Коли народ твій виступить на війну проти ворогів своїх тим шляхом, яким ти його пошлеш, і буде молитись до тебе, обернувшись до цього міста, що ти вибрав, і до храму, що я збудував імені твоєму,

³⁵ то вислухай з неба їхню молитву та їхнє благання і вчини їм правду.

³⁶ Коли вони согрішать перед тобою, — бо нема людини, що не грішила б, — і ти розгніваєшся на них і віддаси їх ворогові, й заберуть їх у полон та відведуть чи то в далеку, чи в близьку сторону,

³⁷ і коли в землі, куди їх відведуть у полон, вони схаменуться й навернуться, й будуть до тебе молитися з землі своєї неволі, кажучи: Ми согрішили, ми вчинили беззаконність, ми винуваті, —

³⁸ і звернуться до тебе всім серцем своїм і всією своєю душею з землі неволі, куди їх зайнято у полон, і молитимуться, обернувшись до своєї землі, що ти дав батькам їхнім, і до міста, що ти вибрав, і до храму, що я збудував імені твоєму, —

³⁹ то вислухай з неба, з місця твого перебування, їхню молитву та їхнє благання, вчини їм правду й прости твоєму народові, що согрішив перед тобою.

⁴⁰ Тож тепер, Боже мій, нехай очі твої будуть відкриті й вуха твої нехай сприймають молитву в цьому місці!

⁴¹ Устань же, Господи, Боже мій, і йди на місце твого спочинку, — ти й кивот сили твоєї. Священики твої, Господи Боже, нехай одягнуться в спасіння і твої вірні нехай радіють у достатках.

⁴² Господи Боже! Не відверни від себе помазаника твого, згадай про ласки для Давида, слуги твого.»