ІІ Самуїла 7

¹ Тепер, коли цар жив у своїм палаці, дав Господь йому спокій від усіх його ворогів навколо,

² тож промовив цар до пророка Натана: «Оце я живу в кедровім палаці, а ковчег Божий стоїть посеред намету!»

³ І відповів Натан цареві: «Все, що маєш на серці, йди й чини, бо Господь з тобою.»

⁴ Але тієї ж самої ночі прийшло слово Господнє до Натана:

⁵ «Іди й скажи рабові моєму Давидові: так Господь говорить: Чи ти будуватимеш мені дім на мешкання?

⁶ Бо я не жив у домі від того дня, як вивів синів Ізраїля з Єгипту, й по цей день: я ввесь час ходив у наметі як у житлі.

⁷ Чи я ж за ввесь час той, поки блукав із синами Ізраїля, промовив хоч би слово до котрогось із суддів Ізраїля, яких я призначував пасти мій народ Ізраїля: чому, мовляв, ви не збудуєте мені кедрового дому?

⁸ Оце ж скажи слузі моєму Давидові: так каже Господь Сил: Я взяв тебе від отари з пасовиська, щоб ти був князем над моїм народом, над Ізраїлем.

⁹ Я був з тобою всюди, куди ти ходив. Я викорінював усіх твоїх ворогів з-поперед тебе й зробив великим ім’я твоє, як ім’я тих, що найбільші на землі.

¹⁰ Я призначу місце моєму народові Ізраїлеві і насаджу його, й він буде на ньому жити й не зазнає більш тривоги, бо беззаконні не будуть більш його гнобити, як раніше,

¹¹ з того часу, як я поставив суддів над моїм народом Ізраїлем. Дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів. І оце Господь звіщає тобі, що він збудує тобі дім.

¹² А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство.

¹³ Він збудує дім імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки.

¹⁴ Я буду його батьком, а він буде мені сином; коли ж він провиниться, я покараю його людською різкою й людськими карами:

¹⁵ милости ж моєї від нього не відніму, як я відняв її від Саула, якого я відкинув перед тобою.

¹⁶ Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки.»

¹⁷ Згідно з тими словами й усіма цими видіннями переказав усе Натан Давидові.

¹⁸ Тоді цар Давид увійшов у намет і, сівши перед Господом, промовив: «Хто я, о Господи, мій Владико, і що таке мій дім, що ти привів мене аж до того?

¹⁹ І то ще мало видалось у твоїх очах, о Господи, мій Владико; ти поширив також обітниці твої на дім твого слуги геть на часи далекі. І ти показав мені грядучі покоління людей, Господи, мій Боже!

²⁰ Що ще Давид може тобі сказати? Ти знаєш твого слугу, Господи, мій Боже!

²¹ Задля твого слова й з твого серця ти чиниш те, що відкриваєш усю оту велич слузі твоєму.

²² Тим то ти великий єси, Господи, мій Владико, і рівного тобі немає й немає Бога, крім тебе, за всім тим, що ми нашими вухами чули.

²³ Чи ж є якийсь другий народ на світі, як твій народ Ізраїль, народ, єдиний на землі, до якого Бог приходив, щоб його визволити й викупити його для себе як народ, щоб дати йому ім’я, і вчинити задля твоєї землі великі та страшні речі, прогнавши народи і богів з-перед твого народу, що його ти визволив з Єгипту?

²⁴ Ти встановив собі твій народ Ізраїля твоїм народом повіки, і ти, Господи, став його Богом.

²⁵ А тепер, Господи Боже, держи те слово, що ти мовив про слугу твого й його дім, повіки й зроби так, як мовив.

²⁶ Тоді звеличиться повіки твоє ім’я, і тоді скажуть: Господь Сил — Бог над Ізраїлем! І дім слуги твого Давида твердо стоятиме перед тобою.

²⁷ Бо то ти, Господи Сил, Боже Ізраїля об’явив твоєму слузі, кажучи: Збудую тобі дім! Тому слуга твій і насміливсь був молитися до тебе в такій молитві.

²⁸ Отож, Господи, мій Владико, ти — Бог, і твої слова — правда, й ти дав цю радісну обітницю слузі твоєму.

²⁹ Зволь же благословити дім слуги твого, щоб він вічно стояв перед тобою, бо ти, Господи, мій Боже, мовив, і твоїм благословенням дім слуги твого буде благословен повіки.»