| 1 Durante el tiempo de los Jueces hubo una gran sequía en el país, y un hombre de Belén de Judá emigró a los campos de Moab, con su mujer y sus dos hijos. | 1 За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів. |
| 2 El hombre se llamaba Elimélec, su esposa Noemí, y sus dos hijos, Majlón y Quilión: eran efrateos, de Belén de Judá. Una vez llegados a los campos de Moab, se establecieron allí. | 2 На ім’я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам — Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися. |
| 3 Al morir Elimélec, el esposo de Noemí, ella se quedó con sus hijos. | 3 Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами. |
| 4 Estos se casaron con mujeres moabitas –una se llamaba Orpá y la otra Rut– y así vivieron unos diez años. | 4 Одружились вони з моавитянками: одній було на ім’я Орпа, а другій — Рута. І жили вони там трохи не 10 років. |
| 5 Pero también murieron Majlón y Quilión, y Noemí se quedó sola, sin hijos y sin esposo. | 5 Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка. |
| 6 Entonces se decidió a volver junto con sus nueras, abandonando los campos de Moab, porque se enteró de que el Señor había visitado a su pueblo y le había proporcionado alimento. | 6 Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб. |
| 7 Así abandonó, en compañía de sus nueras, el país donde había vivido. Mientras regresaban al país de Judá, | 7 От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю. |
| 8 Noemí dijo a sus nueras: «Váyanse, vuelva cada una a la casa de su madre. ¡Que el Señor tenga misericordia de ustedes, como ustedes la tuvieron con mis hijos muertos y conmigo! | 8 І сказала Ноема двом своїм невісткам: «Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною. |
| 9 Que el Señor les dé un lugar para vivir tranquilas, en compañía de un nuevo esposo». Y las besó. Pero ellas prorrumpieron en sollozos | 9 Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній — у господі свого чоловіка.» І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос |
| 10 y le respondieron: «No, volveremos contigo a tu pueblo». | 10 і промовили до неї: «Ні, ми підемо з тобою до твого народу!» |
| 11 Noemí insistió: «Regresen, hijas mías. ¿Por qué quieren venir conmigo? ¿Acaso tengo aún hijos en mi seno para que puedan ser sus esposos? | 11 Ноема ж сказала: «Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?» Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків? |
| 12 Vuélvanse, hijas mías, vayan. Yo soy demasiado vieja para casarme. Y aunque dijera que todavía no perdí las esperanzas, que esta misma noche voy a unirme con un hombre, y que tendré hijos, | 12 Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів, |
| 13 ¿esperarían ustedes hasta que ellos se hagan grandes? ¿Dejarían por eso de casarse? No, hijas mías; mi suerte es más amarga que la de ustedes, porque la mano del Señor se ha desatado contra mí». | 13 чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.» |
| 14 Ellas volvieron a prorrumpir en sollozos, pero al fin Orpá despidió a su suegra con un beso, mientras que Rut se quedó a su lado. | 14 Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею. |
| 15 Noemí le dijo: «Mira, tu cuñada regresa a su pueblo y a sus dioses; regresa tú también con ella». | 15 Ноема й сказала: «Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.» |
| 16 Pero Rut le respondió: «No insistas en que te abandone y me vuelva, porque yo iré adonde tú vayas y viviré donde tú vivas. Tu pueblo será mi pueblo y tu Dios será mi Dios. | 16 Але Рута їй відказала: «Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. |
| 17 Moriré donde tú mueras y allí seré enterrada. Que el Señor me castigue más de lo debido, si logra separarme de ti algo que no sea la muerte». | 17 Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.» |
| 18 Al ver que Rut se obstinaba en ir con ella, Noemí dejó de insistir. | 18 Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти. |
| 19 Entonces caminaron las dos juntas hasta llegar a Belén. Su llegada conmocionó a toda la ciudad, y las mujeres exclamaban: «¡Pero si esta es Noemí!». | 19 І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму. І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: «Чи не Ноема то?» |
| 20 Ella, en cambio, respondía: «No me llamen más Noemí; díganme Mará, porque el Todopoderoso me ha llenado de amargura. | 20 Вона ж до них: «Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе. |
| 21 Partí llena de bienes y el Señor me hace volver sin nada. ¿Por qué me siguen llamando Noemí, si el Señor da testimonio contra mí y el Todopoderoso me ha hecho desdichada?». | 21 Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?» |
| 22 Así regresó Noemí con su nuera, la moabita Rut, la que había venido de los campos de Moab. Cuando llegaron a Belén, comenzaba la cosecha de la cebada. | 22 І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив. |
