Job 30

EL LIBRO DEL PUEBLO DE DIOS	Біблія
1 Pero ahora se ríe de mí hasta la gente más joven que yo., a cuyos padres yo no consideraba dignos de juntarlos con los perros de mis rebaños.	1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
2 ¿De qué me hubiera servido la fuerza de sus manos? Ellos habían perdido todo su vigor:	2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.
3 agotados por la penuria y el hambre, roían el suelo reseco, la tierra desierta y desolada.	3 З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати — пустка та пустиня.
4 Arrancaban malezas de los matorrales y raíces de retama eran su alimento.	4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку — це хліб їхній.
5 Se los expulsaba de en medio de los hombres; se los echaba a gritos, como a un ladrón.	5 Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.
6 Habitaban en los barrancos de los torrentes, en las grietas del suelo y los peñascos.	6 Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.
7 Rebuznaban entre los matorrales, se apretujaban bajo los cardos	7 Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.
8 ¡Gente envilecida, raza sin nombre, echados a golpes del país!	8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!
9 ¡Y ahora, ellos me hacen burla con sus cantos, soy el tema de sus dichos jocosos!	9 І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!
10 Abominan y se alejan de mí no les importa escupirme en la cara.
11 Porque Dios aflojó mi cuerda y me humilló, ellos también pierden el freno ante mí.
12 A mi derecha se levanta una turba: se abren camino hasta mi para arruinarme.	12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.
13 destruyen mi sendero para perderme: atacan sin que nadie los detenga,	13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
14 irrumpen como por una ancha brecha, avanzan rodando como un torbellino.	14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.
15 Los terrores se han vuelto contra mí. mi dignidad es arrastrada como por el viento, mi esperanza de salvación ha pasado como una nube.	15 Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.
16 Y ahora mi vida se diluye en mi interior, me han tocado días de aflicción.	16 І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.
17 De noche, siento taladrar mis huesos, los que me roen no se dan descanso.	17 Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.
18 El me toma de la ropa con gran fuerza, me ciñe como el cuello de mi túnica.	18 Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
19 El me ha arrojado en el fango, y me asemejó al polvo y la ceniza.	19 кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.
20 Clamo a ti, y no me respondes; me presento, y no me haces caso.	20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю — та ти до мене уваги не прихиляєш.
21 Te has vuelto despiadado conmigo, me atacas con todo el rigor de tu mano.	21 Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.
22 Me levantas y me haces cabalgar en el viento, y me deshaces con la tempestad.	22 Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.
23 Sí, ya lo sé, me llevas a la muerte, al lugar de reunión de todos los vivientes.	23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.
24 ¿Acaso no tendí mi mano al pobre cuando en su desgracia me pedía auxilio?	24 Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.
25 ¿No lloré con el que vivía duramente y mi corazón no se afligió por el pobre?	25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
26 Yo esperaba lo bueno y llegó lo malo, aguardaba la luz y llegó la oscuridad.	26 Я сподівався щастя — і прийшло лихо; | я чекав світла — і наступила пітьма!
27 Me hierven las entrañas incesantemente, me han sobrevenido días de aflicción.	27 Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.
28 Ando ensombrecido y sin consuelo, me alzo en la asamblea y pido auxilio.	28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.
29 Me he convertido en hermano de los chacales y en compañero de los avestruces.	29 Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.
30 Mi piel ennegrecida se me cae, mis huesos arden por la fiebre.	30 Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.
31 Mi cítara sólo sirve para el duelo y mi flauta para acompañar a los que lloran.	31 Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»