Deuxième livre des Macchabées 7

BIBLES DES PEUPLES	Біблія
1 Voici ce qui arriva encore: on avait arrêté sept frères avec leur mère, et le roi voulait les obliger, en les déchirant à coups de fouets et de nerfs de bœuf, à prendre de la viande de porc interdite par la Loi.	1 Сталось також, що семеро братів з матір’ю були разом схоплені. Цар повелів катувати їх бичами та воловими жилами, щоб заставити їх їсти заборонену свинину.
2 L’un d’eux prit la parole au nom de tous: “Que demandes-tu et que veux-tu savoir de nous? Nous sommes prêts à mourir plutôt que de désobéir à la Loi de nos pères.”	2 Тоді один з них, говоривши за всіх, промовив так: «Про що маєш нас питати? Що хочеш від нас знати? Ми готові радше вмерти, ніж переступити батьківські закони.»
3 Furieux, le roi ordonna de mettre sur le feu des poêles et des chaudrons. Aussitôt qu’elles furent brûlantes,	3 Розгнівався цар і наказав розпекти на вогні грати та котли.
4 il ordonna de couper la langue à celui qui avait parlé au nom de tous, puis de lui arracher la peau de la tête et de lui couper les extrémités, sous les yeux de ses frères et de sa mère.	4 Скоро вони були розпечені, він звелів тому, що говорив за всіх, утяти язик, обдерти з голови шкіру й у присутності інших братів та матері обтяти йому руки та ноги.
5 Lorsqu’il fut complètement mutilé, le roi ordonna de l’approcher du feu et de le brûler à la poêle alors qu’il respirait encore. Pendant que la fumée de la poêle se répandait au loin, ses frères et leur mère s’encourageaient les uns les autres à mourir courageusement; ils disaient:	5 А коли його, скаліченого на всьому тілі, звелів цар принести до вогню і пекти на ґратах, то він ще дихав. Як же дим з тіла, що смажилося на ґратах, розійшовся далеко, то інші брати з матір’ю піддавали один одному духу до відважної смерти, кажучи так:
6 “Le Seigneur Dieu regarde, il aura sûrement pitié de nous, selon la parole de Moïse dans le Cantique qu’il a prononcé face à tous. Il y est dit: Il aura pitié de ses serviteurs.”	6 «Господь Бог дивиться згори й направду милість має до нас, як це Мойсей був ясно об’явив у пісні: І він матиме милість до своїх слуг.»
7 Lorsque le premier eut passé ainsi à une autre vie, on amena le second pour le supplice, on lui arracha la peau de la tête avec les cheveux et on lui demanda s’il voulait manger du porc plutôt que d’être torturé dans tous les membres de son corps.	7 Коли перший так помер, тоді привели другого на муки, і здерши йому з голови шкіру разом з волосям, спитали: «Чи їстимеш, заки розшматують тобі тіло член за членом?»
8 Il répondit dans la langue de ses pères: “Non!” C’est pourquoi à son tour il subit les mêmes supplices que le premier.	8 А він відповів мовою своїх батьків: «Ні!» Тому й він переніс такі самі муки, як і перший.
9 Au moment de rendre le dernier soupir, il dit: “Tu n’es qu’un criminel! Tu nous ôtes la vie présente, mais le Roi de l’Univers nous ressuscitera pour une vie éternelle, nous qui mourons par fidélité à ses Lois.”	9 Віддихаючи ж востаннє, сказав: «Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасне, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, — до вічного життя.»
10 Après lui on tortura le troisième; à la demande du bourreau il présenta aussitôt sa langue et tendit sans hésiter ses mains.	10 Після того почали катувати третього. Йому наказано висунути язика, і він зробив так негайно, та, простягнувши відважно руки,
11 Il eut le courage de déclarer: “Je tiens du Ciel ces mains, mais à cause de ses lois je les sacrifie, et c’est de lui que j’attends qu’il me les rende.”	11 заявив безстрашно: «Я маю їх з неба й заради його закону не дбаю про них; від нього сподіваюсь знов їх дістати».
12 Le roi lui-même et son entourage furent étonnés du courage de ce jeune homme qui comptait pour rien ses souffrances.	12 Тож сам цар і ті, що були з ним, здивувались душевній силі юнака, який не зважав на муки.
13 Lorsqu’il fut mort, on fit subir au quatrième les mêmes supplices.	13 А коли цей помер, підвели четвертого на ті самі важкі муки,
14 Sur le point de mourir il dit: “Heureux ceux qui meurent de la main des hommes avec l’espérance qu’ils ont reçue de Dieu, d’être ressuscités par lui; mais pour toi il n’y aura pas de résurrection pour la vie.”	14 а як він мав уже вмирати, то сказав: «Ліпше померти від руки людей, коли хтось має надію в Бога, що він воскресить його знову; для тебе ж воскресіння до життя не буде.»
15 On amena ensuite le cinquième et on le tortura. Les yeux fixés sur le roi, il dit:	15 Опісля за тим привели п’ятого й заходились його катувати.
16 “Quoique mortel, tu as autorité sur les hommes et tu fais ce que tu veux, mais ne crois pas que notre race soit abandonnée par Dieu.	16 Тоді він глянув цареві в вічі й мовив: «Ти чиниш владою, що її маєш над людьми, все, що хочеш, хоч і ти тлінний; але не думай, що Бог покинув наш народ!
17 Attends, et tu verras sa grande puissance et comment il te tourmentera, toi et ta race.”	17 Зажди, отже, то й побачиш велику його силу, і як він тебе й твоє потомство покарає.»
18 Après lui on amena le sixième. Sur le point de mourir il dit: “Ne te fais aucune illusion, c’est en péchant contre notre Dieu que nous nous sommes attiré ces malheurs, et maintenant nous passons par des épreuves peu communes.	18 Після цього привели шостого, який, мавши вмирати, сказав: «Не зводь себе даремно. Ми бо терпимо те з-за себе самих, бо ми грішили супроти нашого Бога; тому над нами й скоїлись предивні лиха;
19 Mais toi qui oses faire la guerre à Dieu, ne pense pas que tu resteras sans châtiment.”	19 та не думай, що уникнеш кари, ти, що насмілився з Богом воювати.»
20 Elle fut vraiment admirable, et elle mérite de rester célèbre, cette mère qui vit mourir ses sept fils en l’espace d’un jour! Elle le supporta sans faiblir à cause de l’espérance qu’elle mettait dans le Seigneur.	20 Незвичайно великого подиву, доброго спомину гідна їх же мати, що, бачивши як семеро її синів протягом одного дня загинули, мужньо перенесла те, бо надію поклала на Господа.
21 Elle encourageait chacun d’eux dans la langue de ses pères, et remplie des plus beaux sentiments, elle soutenait par un courage viril sa tendresse de mère.	21 Вона, повна шляхетної відваги, підбадьорюючи свою жіночу ніжність мужеським духом, умовляла кожного з них батьківською мовою, кажучи до них:
22 Elle leur disait: “Je ne sais comment vous êtes apparus dans mes entrailles: ce n’est pas moi qui vous ai donné l’esprit et la vie, ce n’est pas moi qui ai assemblé les différents membres qui forment votre corps.	22 «Не знаю я, як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла,
23 Le Créateur du monde, qui a formé l’homme à sa naissance et qui a conçu l’origine de tous les êtres, vous rendra dans sa miséricorde l’esprit et la vie, puisque maintenant vous vous méprisez vous-mêmes par amour pour ses lois.”	23 тож Творець світу, який творив людину, коли вона поставала, який дав буття всім істотам, — віддасть назад вам У своєму милосерді дух та життя, бо ви тепер жертвуєте собою задля його святих законів.»
24 Antiocus pensa qu’elle était en train de l’insulter et de le maudire. Comme le plus jeune était encore en vie, le roi lui dit, et même il lui promit par serment de le rendre à la fois riche et heureux s’il abandonnait les traditions de ses ancêtres. Il lui promettait d’en faire son ami et de lui confier de hautes fonctions.	24 Антіох думав, що вона його зневажає, і боявся, щоб вона, йому на наругу, не звернула голосу наймолодшого, який ще лишився; почав отже його умовляти, і то не лише словами, але й під клятвою запевняв, що збагатить його, вчинить щасливим, ба навіть матиме його за друга й дасть йому великий уряд.
25 Comme le garçon n’y prêtait aucune attention, le roi fit approcher la mère et lui parla avec insistance pour qu’elle conseille à son fils de sauver sa vie.	25 Якже ж юнак ніяк не хотів на те пристати, цар прикликав матір і заходився її намовляти, щоб вона дала хлопцеві рятівну пораду.
26 Comme il insistait tellement, elle accepta de persuader son fils.	26 А що він довго умовляв, то вона й погодилась переконати сина.
27 Elle se pencha donc vers lui et, trompant le cruel tyran, elle parla ainsi à son fils dans la langue de ses pères: “Mon fils, aie pitié de moi! Je t’ai porté neuf mois dans mon sein, je t’ai allaité durant trois ans, je t’ai nourri et élevé jusqu’à l’âge où tu es: en toutes choses j’ai pris soin de toi.	27 Тож нахилившись над ним, почала вона глузувати з жорстокого тирана, кажучи так, батьківською мовою: «Сину мій, змилуйся надо мною, що носила тебе в лоні 9 місяців, що годувала тебе 3 роки і вигодувала та й довела до цього віку, кормивши тебе.
28 Je t’en supplie, mon enfant, regarde le ciel et la terre, vois tout ce qu’ils contiennent, et sache que c’est Dieu qui les a faits de rien: c’est ainsi qu’est apparue la race humaine.	28 Молю тебе, дитино, поглянь на небо й землю, подивися на все, що в них є, і зрозумій, що все це Бог створив з нічого, і що й людський рід став існувати таким робом.
29 Ne redoute pas ce bourreau, mais montre-toi digne de tes frères, accepte la mort pour que je te retrouve avec tes frères au temps de la miséricorde.”	29 Не бійся цього ката, а, гідний своїх братів, прийми смерть, щоб я могла тебе в Божому милосерді знову мати разом з братами.»
30 Elle parlait encore quand le jeune homme dit: “Qu’attendez-vous? Je n’obéis pas aux ordres du roi, j’obéis aux prescriptions de la Loi donnée par Moïse à nos pères.	30 Ледве вона скінчила, як юнак сказав: «Чого чекаєте? Я не послухаю царського наказу. Я повинуюся велінню закону, що його дав Мойсей батькам нашим.
31 Mais toi qui as amené tant de malheurs sur les Hébreux, tu n’échapperas pas aux mains de Dieu!	31 А ти, винахіднику всякого зла на євреїв, не уникнеш рук Божих!
32 Nous, nous souffrons à cause de nos péchés,	32 Ми за свої гріхи страждаєм.
33 Notre Seigneur, qui est vivant, nous a montré un moment sa colère pour nous corriger et nous éduquer, mais il se réconciliera avec ses serviteurs.	33 Наш вічно живий Бог розгнівався на нас на короткий час, щоб нас навести на розум і покарати, та він знову примириться з своїми слугами.
34 Toi par contre, impie et le plus impur de tous les hommes, ne te gonfle pas d’orgueil, laisse là tes rêves et cesse de lever la main contre les serviteurs de Dieu,	34 Ти ж, нечестивцю і наймізерніший з усіх людей злочиннику, не несись даремно вгору, пишаючись дурними надіями та здіймаючи на синів неба свою руку,
35 car tu n’as pas encore échappé au jugement du Dieu tout-puissant qui veille sur toute chose.	35 бо ти ще не втік від суду Бога Вседержителя, який усе бачить.
36 Nos frères ont souffert une épreuve passagère en échange d’une vie qui ne finit pas, ils sont déjà couverts par l’Alliance de Dieu. Toi au contraire, par la justice de Dieu, tu porteras le châtiment de ton orgueil.	36 Наші брати тепер, перетерпівши короткі муки, осягнули вічне життя в Божому союзі. Тебе ж Божим судом спіткає справедлива кара за твою гординю.
37 Comme mes frères, je livre mon corps et ma vie pour les lois de mes pères. Je supplie Dieu d’avoir bientôt pitié de notre race et de t’amener par les tourments et la souffrance à reconnaître qu’il est le seul Dieu.	37 Я ж, як і мої брати, віддаю тіло й душу за батьківські закони, просивши Бога, щоб незабаром змилувався над народом нашим і щоб ти, зазнавши кар і муки, визнав, що він — Бог єдиний;
38 Que la colère du Tout-Puissant, justement déchaînée contre toute notre race, s’arrête enfin sur moi et sur mes frères.”	38 та й щоб гнів Вседержителя., слушно наведений на весь наш народ, припинився на мені й на моїх братах.»
39 Le roi fut profondément blessé par ces paroles de défi. Devenu furieux, il tortura celui-ci plus cruellement que les autres.	39 Розгніваний тим, цар мучив його ще гірше, ніж інших, бо дошкулила йому наруга.
40 C’est ainsi que ce jeune homme mourut, dans la droiture et la totale confiance dans le Seigneur.	40 Отак він і розлучився бездоганно із життям, звірившись повнотою на Господа.
41 Enfin la mère mourut, la dernière, après ses fils.	41 Останньою після синів померла й мати.
42 Mais en voilà assez sur la question des repas rituels et sur des supplices qui passèrent toute mesure.	42 Нехай сказане про жертви та надмірні муки вистачить.