2 Maccabees 14

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 In the year one hundred and fortynine, Judas understood that Antiochus Eupator was coming with a multitude against Judea,	1 Після 3 років, довідались вояки Юди, що Димитрій, син Селевка, приплив з великим військом та човнами в Триполійську пристань,
2 And with him Lysias the regent, who had charge over the affairs of the realm, having with him a hundred and ten thousand footmen, five thousand horsemen, twenty-two elephants, and three hundred chariots armed with hooks.	2 захопив край і вбив Антіоха та його опікуна Лісія.
3 Menelaus also joined himself with them: and with great deceitfulness besought Antiochus, not for the welfare of his country, but in hopes that he should be appointed chief ruler.	3 Якийсь Алкім, що був колись первосвящеником і доброхіть осквернився тоді, коли треба було уникати поган, зрозумів, що для нього немає ніякого рятунку, ані доступу до святого жертовника;
4 But the King of kings stirred up the mind of Antiochus against the sinner, and upon Lysias suggesting that he was the cause of all the evils, he commanded (as the custom is with them) that he should be apprehended and put to death in the same place.	4 отож прибув він десь у 151 році до царя Димитрія і приніс йому золотий вінок, пальму й до того ще оливкові галузки, що їх звичайно приносять у храм. Того дня не робив він більше нічого.
5 Now there was in that place a tower fifty cubits high, having a heap of ashes on every side: this had a prospect steep down.	5 Однак, згодом знайшов нагоду виявити свій безумний намір, коли то Димитрій покликав його на нараду й поспитав про настрої і задуми юдеїв; тоді він відповів:
6 From thence he commanded the sacrilegious wretch to be thrown down into the ashes, all men thrusting him forward unto death.	6 «Ті з юдеїв, які звуться сидеями і якими верховодить Юда Макавейський, мають тільки війну та бунт на думці й не дають Царству зажити спокійно.
7 And by such a law it happened that Menelaus the transgressor of the law was put to death: not having so much as burial in the earth.	7 Тому, позбавлений достоїнства, яке я дістав від своїх предків у спадщину, себто первосвященства, я прийшов сьогодні сюди,
8 And indeed very justly, for insomuch as he had committed many sins against the altar of God, the fire and ashes of which were holy: he was condemned to die in ashes.	8 поперше, бо піклуюся щиро про царські справи, по-друге — бо побиваюся за своїми власними громадянами; бо із-за безглуздя тих, що їх уже згадав, увесь наш народ зазнав чимало лиха.
	9 Ти, отже, царю, в своїй шляхетній людяності, яку маєш супроти всіх, розглянь кожну з цих справ і зарадь нашій країні та нашому нещасному народові.
10 taste of the hardiness of the Jews, attempted to take the strong places by policy:	10 Бо доки житиме Юда, мир у державі буде неможливий.»
11 But the king, with his mind full of rage, came on to shew himself worse to the Jews than his father was.	11 Скоро закінчив говорити, інші друзі царя, що були до Юди неприхильні, зараз же заповзялися дратувати Димитрія.
12 Which, when Judas understood, he commanded the people to call upon the Lord day and night, that as he had always done, so now also he would help them:	12 І він негайно вибрав Ніканора, який був над слонами, призначив його правителем Юдеї і вислав
13 Because they were afraid to be deprived of the law, and of their country, and of the holy temple: and that he would not suffer the people, that had of late taken breath for a little while, to be again in subjection to blasphemous nations.	13 з наказом вбити Юду, вояків його розігнати, а Алкіма настановити первосвящеником величного храму.
14 So when they had all done this together, and had craved mercy of the Lord with weeping and fasting, lying prostrate on the ground for three days continually, Judas exhorted them to make themselves ready.	14 Погани ж, які від Юди втекли з Юдеї, приставали натовпами до Ніканора, бо думали, що лихо та нещастя юдеїв вийдуть їм на користь.
15 But he with the ancients determined, before the king should bring his army into Judea, and make himself master of the city, to go out, and to commit the event of the thing to the judgment of the Lord.	15 Юдеї довідались про наступ Ніканора і про поганський напад, і порохом посипали себе та й заходилися благати того, що споконвіку встановив свій народ і завжди наглядно піклувався своїм спадкоємством.
16 So committing all to God, the creator of the world, and having exhorted his people to fight manfully, and to stand up even to death for the laws, the temple, the city, their country, and citizens: he placed his army about Modin.	16 На наказ вождя, вони притьмом вирушили звідтіль і зударилися з ними біля села Дессау.
17 And having given his company for a watchword, The victory of God, with most valiant chosen young men, he set upon the king's quarter by night, and slew four thousand men in the camp, and the greatest of the elephants, with them that had been upon him,	17 Симон, брат Юди, зіткнувся з Ніканором, але що ворог з’явився зненацька, то зазнав невдачі.
18 And having filled the camp of the enemies with exceeding greet fear and tumult, they went off with good success.	18 Одначе й Ніканор, почувши про відвагу вояків Юди, та про їхню мужність у боях за батьківщину, вагався вирішувати справу кров’ю.
19 Now this was done at the break of day, by the protection and help of the Lord.	19 Тому він вислав Посідонія, Теодота й Маттатію, щоб вони уклали мир.
20 But the king having taken	20 Справу розглядали доволі довго, і коли начальник звідомив про неї військо, та виявилось, що всі були однієї думки, укладено договір.
21 And he marched with his army to Bethsura, which was a strong hold of the Jews: but he was repulsed, he failed, he rest his men.	21 Призначили й день, коли начальники мали зійтися окремо на тім самім місці; отож, з обидвох боків викотили вози та приготували для кожного почесний ослін.
22 Now Judas sent necessaries to them that were within.	22 Юда розставив на вигідних місцях оружних, готових на всякий несподіваний та підступний напад з боку ворога; але все обійшлося мирно.
23 But Rhodocus, one of the Jews' army, disclosed the secrets to the enemies, so he was sought out, and taken up, and put in prison.	23 Ніканор перебував у Єрусалимі й нічого недоречного не вчинив; він навіть розпустив натовп, що купами був зібравсь біля нього.
24 Again the king treated with them that were in Bethsura: gave his right hand: took theirs: and went away.	24 Юду він увесь час тримав коло себе, сердечно прив’язавсь до нього,
25 He fought with Jucias: and was overcome. And when he understood that Philip, who had been left over the affairs, had rebelled at Antioch, he was in a consternation of mind, and entreating the Jews, and yielding to them, he swore to all things that seemed reasonable, and, being reconciled, offered sacrifices, honoured the temple, and left gifts.	25 ба навіть заохотив одружитися, завести родину. І, справді, Юда одружився, був щасливий та й жив собі гарненько.
26 He embraced Machabeus, and made him governor and prince from Ptolemais unto the Cerrenians.	26 Побачивши Алкім цю взаємну дружбу, взяв із собою відпис укладеного договору, пішов до Димитрія та й мовив: «Ніканор кує зраду, він вибрав Юду, ворога держави, його наступником».
27 But when he was come to Ptolemais, the men of that city were much displeased with the conditions of the peace, being angry for fear they should break the covenant.	27 Цар тим розгнівався вельми й, розгніваний обмовою цього лукавого мужа, написав Ніканорові, кажучи, що той договір він не схвалює, і наказав привести чимдуж Макавея в’язнем в Антіохію.
28 Then Lysias went up to the judgment seat, and set forth the reason, and appeased the people, and returned to Antioch: and thus matters went with regard to the king's coming and his return.	28 Одержавши цей наказ, Ніканор збентежився, бо тяжко було йому зламати договір з Юдою, який ні в чому не був винен.
	29 А що йти проти царя було неможливо, то він і шукав можливости виконати те нещирим робом.
	30 Тим часом Макавей, зауваживши, що Ніканор почав поводитися супроти нього неприязніше й що звичайні його зустрічі з ним похолоднішали, зрозумів, що ця зміна не віщує нічого доброго; тож зібравши при собі чимало прибічників, він тепер уже уникав Ніканора.
	31 Та й той помітив, що Юда влучно попередив його в хитрощах, отож подався до величного й святого храму, саме тоді, коли священики приносили звичайні жертви, і повелів видати йому Юду.
	32 Коли ж під клятвою сказано, що не знають, де є той, кого він шукає,
	33 Ніканор простягнув руку проти храму й так поклявся: «Якщо не видасте мені Юди в’язнем, то я цей Божий храм зрівняю з землею жертовник зруйную і на цьому місці споруджу прекрасний храм Діонисієві.»
	34 Сказав та й пішов собі геть. А священики, простягнувши руки до неба, заходилися взивати до того, хто завжди був оборонцем нашого народу, кажучи:
	35 «Ти Господи всього, ти, що не потребуєш нічого! Ти зволив, щоб храм, у якому ти перебуваєш, був серед нас!
	36 Тож і тепер, Святий, Господи всякої святости, збережи навіки чистим від усякої скверни цей недавно очищений дім!»
	37 На одного з старших єрусалимських, на ймення Разіс, мужа, який любив співгромадян, вельми поважного й за свою доброту прозваного батьком юдеїв, зроблено донос перед Ніканором;
	38 бо вже й перед тим, коли треба було уникати поган, він був обвинувачений у юдействі, він бо за юдейську віру віддав би з запалом тіло й душу.
	39 Отож, бажавши наочно показати свою неприхильність до юдеїв, Ніканор вислав понад 500 вояків, щоб його схопити;
	40 гадав бо собі, що тим завдасть юдеям важкого вдару, коли зведе його зо світу.
	41 І як ті вояки вже мали намір захопити башту та виломити вхідні двері, наказано принести вогню й підпалити двері. Разіс же, оточений з усіх боків, кинувся на власний меч,
	42 воліючи відважно померти, аніж потрапити в руки тим злочинцям та видати себе на ганьбу, негідну своєї благородности.
	43 Цей Разіс, у боєвому запалі, не поцілив влучно, і тоді, коли зграя вдерлася досередини, він вибіг відважно на мур, звідкіля ж сміливо кинувся вниз на натовп.
	44 А що люди швидко розступилися, і простір став вільним, то він і впав усередину на порожнє місце.
	45 Ще дихаючи, палаючи обуренням, він підвівся й, хоч увесь стікав кров’ю і мав на собі важкі рани, кинувся бігом крізь натовп, виліз на якийсь стрімкий камінь
	46 і, цілком уже без крови, виривав із себе кишки, брав їх обома руками й кидав на натовп; при тому він молився до того, хто має владу над життям та духом, щоб знову повернув йому їх, і (так) помер.