Sh'muel (שמואל) - 2 Samuele 13

STUTTGARTENSIA-DELITZSCH	Біблія
1 וַיְהִי אַחֲרֵי־כֵן וּלְאַבְשָׁלֹום בֶּן־דָּוִד אָחֹות יָפָה וּשְׁמָהּ תָּמָר וַיֶּאֱהָבֶהָ אַמְנֹון בֶּן־דָּוִד	1 По тому ж сталось таке. Була в Авесалома, сина Давида, сестра вродлива, на ім’я Тамар, і закохався в неї Амнон, син Давида.
2 וַיֵּצֶר לְאַמְנֹון לְהִתְחַלֹּות בַּעֲבוּר תָּמָר אֲחֹתֹו כִּי בְתוּלָה הִיא וַיִּפָּלֵא בְּעֵינֵי אַמְנֹון לַעֲשֹׂות לָהּ מְאוּמָה	2 І мучивсь Амнон, що аж занедужав через свою сестру Тамар, бо вона була дівицею, й Амнонові здавалось неможливим зробити їй будь-що.
3 וּלְאַמְנֹון רֵעַ וּשְׁמֹו יֹונָדָב בֶּן־שִׁמְעָה אֲחִי דָוִד וְיֹונָדָב אִישׁ חָכָם מְאֹד	3 А був у Амнона приятель, на ім’я Йонадав, син Шімеа, брата Давида, і був Йонадав чоловік вельми хитрий.
4 וַיֹּאמֶר לֹו מַדּוּעַ אַתָּה כָּכָה דַּל בֶּן־הַמֶּלֶךְ בַּבֹּקֶר בַּבֹּקֶר הֲלֹוא תַּגִּיד לִי וַיֹּאמֶר לֹו אַמְנֹון אֶת־תָּמָר אֲחֹות אַבְשָׁלֹם אָחִי אֲנִי אֹהֵב	4 І спитав його: «Чого то ти, царевичу, кожного дня такий пригнічений? Невже мені не скажеш?» Амнон же йому: «Люблю Тамар, сестру мого брата Авесалома.»
5 וַיֹּאמֶר לֹו יְהֹונָדָב שְׁכַב עַל־מִשְׁכָּבְךָ וְהִתְחָל וּבָא אָבִיךָ לִרְאֹותֶךָ וְאָמַרְתָּ אֵלָיו תָּבֹא נָא תָמָר אֲחֹותִי וְתַבְרֵנִי לֶחֶם וְעָשְׂתָה לְעֵינַי אֶת־הַבִּרְיָה לְמַעַן אֲשֶׁר אֶרְאֶה וְאָכַלְתִּי מִיָּדָהּ	5 На те Йонадав до нього каже: «Лягай у ліжко та вдай недужого, і як твій батько прийде навідатись до тебе, ти йому скажеш: Нехай моя сестра Тамар прийде та дасть мені щонебудь з’їсти: зготує перед очима у мене страву, щоб я бачив і їв з рук її.»
6 וַיִּשְׁכַּב אַמְנֹון וַיִּתְחָל וַיָּבֹא הַמֶּלֶךְ לִרְאֹתֹו וַיֹּאמֶר אַמְנֹון אֶל־הַמֶּלֶךְ תָּבֹוא־נָא תָּמָר אֲחֹתִי וּתְלַבֵּב לְעֵינַי שְׁתֵּי לְבִבֹות וְאֶבְרֶה מִיָּדָהּ	6 Ліг Амнон і вдав недужого. Коли прийшов цар на нього подивитись, Амнон до царя мовив: «Нехай моя сестра Тамар прийде й зготує перед моїми очима кілька медяників, і я їх з’їм з її руки.»
7 וַיִּשְׁלַח דָּוִד אֶל־תָּמָר הַבַּיְתָה לֵאמֹר לְכִי נָא בֵּית אַמְנֹון אָחִיךְ וַעֲשִׂי־לֹו הַבִּרְיָה	7 І послав Давид до дому до Тамарі сказати їй: «Піди до дому твого брата Амнона й зготуй йому їжу.»
8 וַתֵּלֶךְ תָּמָר בֵּית אַמְנֹון אָחִיהָ וְהוּא שֹׁכֵב וַתִּקַּח אֶת־הַבָּצֵק [וַתָּלֹושׁ כ] (וַתָּלָשׁ ק) וַתְּלַבֵּב לְעֵינָיו וַתְּבַשֵּׁל אֶת־הַלְּבִבֹות	8 Тоді пішла Тамар до дому Амнона, брата свого, що лежав у ліжку; взяла муки, замісила й зготувала перед очима у нього медяники та й спекла їх.
9 וַתִּקַּח אֶת־הַמַּשְׂרֵת וַתִּצֹק לְפָנָיו וַיְמָאֵן לֶאֱכֹול וַיֹּאמֶר אַמְנֹון הֹוצִיאוּ כָל־אִישׁ מֵעָלַי וַיֵּצְאוּ כָל־אִישׁ מֵעָלָיו	9 Потім узяла пательню й випорожнила перед ним. Він, однак, не хотів їсти й повелів: «Виведіть усіх геть від мене!» І як усі повиходили від нього,
10 וַיֹּאמֶר אַמְנֹון אֶל־תָּמָר הָבִיאִי הַבִּרְיָה הַחֶדֶר וְאֶבְרֶה מִיָּדֵךְ וַתִּקַּח תָּמָר אֶת־הַלְּבִבֹות אֲשֶׁר עָשָׂתָה וַתָּבֵא לְאַמְנֹון אָחִיהָ הֶחָדְרָה	10 Амнон каже до Тамарі: «Принеси їжу в кімнату, щоб я міг поживитися з твоєї руки. Взяла Тамар медяники, що зготувала, й принесла їх Амнонові, братові своєму досередини в кімнату.
11 וַתַּגֵּשׁ אֵלָיו לֶאֱכֹל וַיַּחֲזֶק־בָּהּ וַיֹּאמֶר לָהּ בֹּואִי שִׁכְבִי עִמִּי אֲחֹותִי	11 Як вона подавала йому їсти, він ухопив її та й каже до неї: „Ходи, лягай зі мною, моя сестро!“
12 וַתֹּאמֶר לֹו אַל־אָחִי אַל־תְּעַנֵּנִי כִּי לֹא־יֵעָשֶׂה כֵן בְּיִשְׂרָאֵל אַל־תַּעֲשֵׂה אֶת־הַנְּבָלָה הַזֹּאת	12 Вона йому відповіла: „Ні, мій брате! Не безчесть мене, бо так в Ізраїлі не водиться! Не чини такого божевілля!
13 וַאֲנִי אָנָה אֹולִיךְ אֶת־חֶרְפָּתִי וְאַתָּה תִּהְיֶה כְּאַחַד הַנְּבָלִים בְּיִשְׂרָאֵל וְעַתָּה דַּבֶּר־נָא אֶל־הַמֶּלֶךְ כִּי לֹא יִמְנָעֵנִי מִמֶּךָּ	13 Куди я понесу мій сором? Та й ти будеш неначе який безчесний в Ізраїлі! Тому поговори лишень з царем, він мене тобі не відмовить.“
14 וְלֹא אָבָה לִשְׁמֹעַ בְּקֹולָהּ וַיֶּחֱזַק מִמֶּנָּה וַיְעַנֶּהָ וַיִּשְׁכַּב אֹתָהּ	14 Він же не хотів слухати її голосу, але насильно її знечестив, лігши з нею.
15 וַיִּשְׂנָאֶהָ אַמְנֹון שִׂנְאָה גְּדֹולָה מְאֹד כִּי גְדֹולָה הַשִּׂנְאָה אֲשֶׁר שְׂנֵאָהּ מֵאַהֲבָה אֲשֶׁר אֲהֵבָהּ וַיֹּאמֶר־לָהּ אַמְנֹון קוּמִי לֵכִי	15 Після того Амнон зненавидів її вельми глибокою ненавистю, — ненависть, якою її зненавидів, була більша за любов, що почував був до неї, — і сказав їй: „Уставай! Геть звідси!“
16 וַתֹּאמֶר לֹו אַל־אֹודֹת הָרָעָה הַגְּדֹולָה הַזֹּאת מֵאַחֶרֶת אֲשֶׁר־עָשִׂיתָ עִמִּי לְשַׁלְּחֵנִי וְלֹא אָבָה לִשְׁמֹעַ לָהּ	16 Вона ж до нього каже: „Ні, мій брате, проганяти мене — це гірша кривда, ніж перша, що ти мені заподіяв.“ Та він не хотів її слухати,
17 וַיִּקְרָא אֶת־נַעֲרֹו מְשָׁרְתֹו וַיֹּאמֶר שִׁלְחוּ־נָא אֶת־זֹאת מֵעָלַי הַחוּצָה וּנְעֹל הַדֶּלֶת אַחֲרֶיהָ	17 а кликнув хлопця, що був на послугах у нього, й велів: „Виведи її геть від мене й засунь двері за нею.“
18 וְעָלֶיהָ כְּתֹנֶת פַּסִּים כִּי כֵן תִּלְבַּשְׁןָ בְנֹות־הַמֶּלֶךְ הַבְּתוּלֹת מְעִילִים וַיֹּצֵא אֹותָהּ מְשָׁרְתֹו הַחוּץ וְנָעַל הַדֶּלֶת אַחֲרֶיהָ	18 Була ж на ній одежа з довгими рукавами, бо так колись вдягались царські дочки-дівиці. І її вивів слуга надвір і засунув двері за нею.
19 וַתִּקַּח תָּמָר אֵפֶר עַל־רֹאשָׁהּ וּכְתֹנֶת הַפַּסִּים אֲשֶׁר עָלֶיהָ קָרָעָה וַתָּשֶׂם יָדָהּ עַל־רֹאשָׁהּ וַתֵּלֶךְ הָלֹוךְ וְזָעָקָה	19 Тоді Тамар посипала собі пороху на голову й роздерла одежу з довгими рукавами, що мала на собі, і, схопивши голову в руки, пішла та, йдучи, ридала.
20 וַיֹּאמֶר אֵלֶיהָ אַבְשָׁלֹום אָחִיהָ הַאֲמִינֹון אָחִיךְ הָיָה עִמָּךְ וְעַתָּה אֲחֹותִי הַחֲרִישִׁי אָחִיךְ הוּא אַל־תָּשִׁיתִי אֶת־לִבֵּךְ לַדָּבָר הַזֶּה וַתֵּשֶׁב תָּמָר וְשֹׁמֵמָה בֵּית אַבְשָׁלֹום אָחִיהָ	20 Брат її Авесалом сказав до неї: „Чи не був твій брат Амнон із тобою? Але тепер, моя сестро, мовчи: він бо брат твій. Не бери собі цього до серця!“ І жила Тамар покинута в домі свого брата Авесалома.
21 וְהַמֶּלֶךְ דָּוִד שָׁמַע אֵת כָּל־הַדְּבָרִים הָאֵלֶּה וַיִּחַר לֹו מְאֹד	21 Коли дізнався цар Давид про всю ту справу, то закипів гнівом, але він не докорив своєму синові Амнонові, якого він любив, бо то був його перворідень.
22 וְלֹא־דִבֶּר אַבְשָׁלֹום עִם־אַמְנֹון לְמֵרָע וְעַד־טֹוב כִּי־שָׂנֵא אַבְשָׁלֹום אֶת־אַמְנֹון עַל־דְּבַר אֲשֶׁר עִנָּה אֵת תָּמָר אֲחֹתֹו׃ פ	22 Авесалом не сказав Амнонові ні слова, ні доброго, ані злого, бо ненавидів Амнона за те, що знечестив його сестру Тамар.
23 וַיְהִי לִשְׁנָתַיִם יָמִים וַיִּהְיוּ גֹזְזִים לְאַבְשָׁלֹום בְּבַעַל חָצֹור אֲשֶׁר עִם־אֶפְרָיִם וַיִּקְרָא אַבְשָׁלֹום לְכָל־בְּנֵי הַמֶּלֶךְ	23 Сталося, що два роки пізніше Авесалом справляв стрижку овець в Ваал-Хацорі, що біля Ефраїму, і запросив Авесалом усіх царських синів.
24 וַיָּבֹא אַבְשָׁלֹום אֶל־הַמֶּלֶךְ וַיֹּאמֶר הִנֵּה־נָא גֹזְזִים לְעַבְדֶּךָ יֵלֶךְ־נָא הַמֶּלֶךְ וַעֲבָדָיו עִם־עַבְדֶּךָ	24 Прийшов Авесалом до царя та й каже: „Дивись, слуга твій справляє стрижку овець. Нехай же цар із слугами зволить прийти до слуги свого.“
25 וַיֹּאמֶר הַמֶּלֶךְ אֶל־אַבְשָׁלֹום אַל־בְּנִי אַל־נָא נֵלֵךְ כֻּלָּנוּ וְלֹא נִכְבַּד עָלֶיךָ וַיִּפְרָץ־בֹּו וְלֹא־אָבָה לָלֶכֶת וַיְבָרֲכֵהוּ	25 І відповів цар Авесаломові: „Ні, сину, не можемо всі тепер прийти, щоб тебе не обтяжувати.“ Той наполягав, та він не хотів іти, лише поблагословив його.
26 וַיֹּאמֶר אַבְשָׁלֹום וָלֹא יֵלֶךְ־נָא אִתָּנוּ אַמְנֹון אָחִי וַיֹּאמֶר לֹו הַמֶּלֶךְ לָמָּה יֵלֵךְ עִמָּךְ	26 Тоді Авесалом сказав: „Якщо ні, то, прошу, нехай принаймні мій брат Амнон іде з нами.“ Цар йому відповів: „Чого він має йти з тобою?“
27 וַיִּפְרָץ־בֹּו אַבְשָׁלֹום וַיִּשְׁלַח אִתֹּו אֶת־אַמְנֹון וְאֵת כָּל־בְּנֵי הַמֶּלֶךְ׃ ס	27 Як же Авесалом наполягав, він дозволив з ним піти Амнонові й усім царським синам. І справив Авесалом такий бенкет, наче царський бенкет.
28 וַיְצַו אַבְשָׁלֹום אֶת־נְעָרָיו לֵאמֹר רְאוּ נָא כְּטֹוב לֵב־אַמְנֹון בַּיַּיִן וְאָמַרְתִּי אֲלֵיכֶם הַכּוּ אֶת־אַמְנֹון וַהֲמִתֶּם אֹתֹו אַל־תִּירָאוּ הֲלֹוא כִּי אָנֹכִי צִוִּיתִי אֶתְכֶם חִזְקוּ וִהְיוּ לִבְנֵי־חָיִל	28 Авесалом слугам своїм наказав, мовивши: „Пильчуйте, коли Амнонові стане від вина весело на серці й коли я скажу вам: Вдарте на Амнона! — Тоді ви його вб’єте. Не бійтесь, це я даю вам наказ. Будьте відважні й покажіть себе хоробрими.“
29 וַיַּעֲשׂוּ נַעֲרֵי אַבְשָׁלֹום לְאַמְנֹון כַּאֲשֶׁר צִוָּה אַבְשָׁלֹום וַיָּקֻמוּ ׀ כָּל־בְּנֵי הַמֶּלֶךְ וַיִּרְכְּבוּ אִישׁ עַל־פִּרְדֹּו וַיָּנֻסוּ	29 І розбавились слуги Авесалома з Амноном так, як велів їм Авесалом. Посхоплювались тоді усі царевичі, сіли кожен на свого мула верхи й повтікали.
30 וַיְהִי הֵמָּה בַדֶּרֶךְ וְהַשְּׁמֻעָה בָאָה אֶל־דָּוִד לֵאמֹר הִכָּה אַבְשָׁלֹום אֶת־כָּל־בְּנֵי הַמֶּלֶךְ וְלֹא־נֹותַר מֵהֶם אֶחָד׃ ס	30 Були вони ще в дорозі, як дійшла до Давида чутка: „Повбивав Авесалом усіх царських синів, що ні один з них не зоставсь.“
31 וַיָּקָם הַמֶּלֶךְ וַיִּקְרַע אֶת־בְּגָדָיו וַיִּשְׁכַּב אָרְצָה וְכָל־עֲבָדָיו נִצָּבִים קְרֻעֵי בְגָדִים׃ ס	31 Устав цар, роздер на собі одежу та й простерся на землі; усі його слуги, що стояли коло нього, також пороздирали одежі.
32 וַיַּעַן יֹונָדָב ׀ בֶּן־שִׁמְעָה אֲחִי־דָוִד וַיֹּאמֶר אַל־יֹאמַר אֲדֹנִי אֵת כָּל־הַנְּעָרִים בְּנֵי־הַמֶּלֶךְ הֵמִיתוּ כִּי־אַמְנֹון לְבַדֹּו מֵת כִּי־עַל־פִּי אַבְשָׁלֹום הָיְתָה שׂוּמָה מִיֹּום עַנֹּתֹו אֵת תָּמָר אֲחֹתֹו	32 А Йонадав, син Шімеа, Давидового брата, так озвався, кажучи: „Нехай мій пан не думає, що помордовано всіх юнаків-царевичів, вбито тільки одного Амнона. В Авесалома було таке рішення вже з того дня, як Амнон знечестив його сестру Тамар.
33 וְעַתָּה אַל־יָשֵׂם אֲדֹנִי הַמֶּלֶךְ אֶל־לִבֹּו דָּבָר לֵאמֹר כָּל־בְּנֵי הַמֶּלֶךְ מֵתוּ כִּי־אִם־אַמְנֹון לְבַדֹּו מֵת׃ פ	33 Тож нехай цар, мій володар, не бере собі до серця цієї вістки, що всі царевичі повбивані, бо забито тільки одного Амнона.“
34 וַיִּבְרַח אַבְשָׁלֹום וַיִּשָּׂא הַנַּעַר הַצֹּפֶה אֶת־ [עֵינֹו כ] (עֵינָיו ק) וַיַּרְא וְהִנֵּה עַם־רַב הֹלְכִים מִדֶּרֶךְ אַחֲרָיו מִצַּד הָהָר	34 Авесалом утік. А юнак, що був на сторожі, підвів очі й дивиться: як багато людей іде Хоронаїм-дорогою, спускаючися схилом гори.
35 וַיֹּאמֶר יֹונָדָב אֶל־הַמֶּלֶךְ הִנֵּה בְנֵי־הַמֶּלֶךְ בָּאוּ כִּדְבַר עַבְדְּךָ כֵּן הָיָה	35 Йонадав і каже до царя: „Ось біжать царські сини; як слуга твій сказав, так воно й є.“
36 וַיְהִי ׀ כְּכַלֹּתֹו לְדַבֵּר וְהִנֵּה בְנֵי־הַמֶּלֶךְ בָּאוּ וַיִּשְׂאוּ קֹולָם וַיִּבְכּוּ וְגַם־הַמֶּלֶךְ וְכָל־עֲבָדָיו בָּכוּ בְּכִי גָּדֹול מְאֹד	36 Ледве встиг він сказати це, як прибули царські сини, плачучи вголос; та й сам цар з усіма слугами теж ревно заплакав.
37 וְאַבְשָׁלֹום בָּרַח וַיֵּלֶךְ אֶל־תַּלְמַי בֶּן־ [עַמִּיחוּר כ] (עַמִּיהוּד ק) מֶלֶךְ גְּשׁוּר וַיִּתְאַבֵּל עַל־בְּנֹו כָּל־הַיָּמִים	37 Але Авесалом утік: пішов він до Талмая, Амігудового сина, гешурського царя. І оплакував Давид свого сина по всі дні.
38 וְאַבְשָׁלֹום בָּרַח וַיֵּלֶךְ גְּשׁוּר וַיְהִי־שָׁם שָׁלֹשׁ שָׁנִים	38 Авесалом же втік і пішов у Гешур, і перебував там три роки.
39 וַתְּכַל דָּוִד הַמֶּלֶךְ לָצֵאת אֶל־אַבְשָׁלֹום כִּי־נִחַם עַל־אַמְנֹון כִּי־מֵת׃ ס	39 І перестав цар Давид гніватись на Авесалома, бо розважився згодом по смерті Амнона.