2 Maccabees 12

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 A short time after this Lysias the king's lieutenant, and cousin, and who had chief charge over all the affairs, being greatly displeased with what had happened,	1 Після укладення цих договорів Лісій виправився до царя, і юдеї взялися знову до хліборобства.
2 Gathered together fourscore thousand men, and all the horsemen, and came against the Jews, thinking to take the city, and make it a habitation of the Gentiles :	2 Та деякі з начальників країни, як от Тимотей, Аполлоній, син Геннея, Єронім та Демофон, до яких пристав ще Ніканор, начальник кіпріотів, не давали їм спокою, ані мирного життя.
3 And to make a gain of the temple, as of the other temples of the Gentiles, and to set the high priesthood to sale every year:	3 Мешканці Яффи вчинили ось який страшний злочин: вони запросили юдеїв, які жили з ними, ввійти разом з жінками й дітьми до човнів, що їх приготували так, немов би нічого злого не задумували;
4 Never considering the power of God, but puffed up in mind, and trusting in the multitude of his foot soldiers, and the thousands of his horsemen, and his fourscore elephants.	4 а це ухвалило все місто. І коли ті — як люди, що бажають жити в мирі й ніякої підозри не мають, — на це погодилися, мешканці Яффи вивезли їх у море і втопили, а було їх принаймні 200.
5 So he came into Judea, and approaching to Bethsura, which was in a narrow place, the space of five furlongs from Jerusalem, he laid siege to that fortress.	5 Коли ж про ту жорстокість супроти земляків довідавсь Юда, оповів він про неї тим мужам, які були при ньому.
6 But when Machabeus and they that were with him, understood that the strong holds were besieged, they and all the people besought the Lord with lamentations and tears, that he would send a good angel to save Israel.	6 Тож він, візвавши до Бога, справедливого Судді, виправився проти душогубців своїх братів, підпалив уночі пристань, спалив човни, а тих, що туди повтікали, стяв мечем.
7 Then Machabeus himself, first taking his arms, exhorted the rest to expose themselves together with him, to the danger, and to succour their brethren.	7 А що кріпость була замкнена, він рушив далі, та думав ще раз повернутись і вирізати всіх мешканців Яффи;
8 And when they were going forth together with a willing mind, there appeared at Jerusatem a horseman going before them in white clothing, with golden armour, shaking a spear.	8 але довідавшися, що й мешканці Ямнії хочуть те саме зробити з юдеями, які жили з ними,
9 Then they all together blessed merciful Lord, and took great courage, being ready to break through not only men, but also the fiercest beasts, walls of iron.	9 напав на них уночі, спалив пристань з кораблями, так що заграву від пожежі видно було в Єрусалимі, на 240 стадій.
10 So they went on courageously, having a helper from Peaven, and the who shewed mercy to them.	10 А коли вони віддалилися звідтіля на 9 стадій і звернулися проти Тимотея, тоді напали на Юду араби числом не менш як 5000 піхотинців і 500 комонних.
11 And rushing violently upon the my, like lions, they slew of them eleven thousand footmen, and one thousand hundred horsemen:	11 Битва зав’язалася запекла, але завдяки Божій допомозі ті, що були при Юді, перемогли, і розгромлені кочовики попросили в Юди миру та обіцяли дати скот і допомогти їм в інших справах.
12 And put all the rest to flight: many of them being wounded, escaped naked: yea and Lysias himself fled away shamefully, and escaped.	12 Юда зрозумів, що вони справді могли багато в чому бути йому корисними, тим то й згодивсь укласти з ними мир; і як мир укладено, розійшлись вони по шатрах.
13 And as he was a man of understanding considering with himself, the loss he had suffered, and perceiving that the Hebrews could not be overcome, because they relied upon the help of the Almighty God, he sent to them:	13 Напав Юда й на одне місто, що звалося Каспін і було укріплене валами та обведене довкруги мурами, а заселював його мішаний народ.
14 And promised that he would agree to all things that are just, and that he would persuade the king to be their friend.	14 Ті, що були в ньому, звірившись на силу мурів і добрий запас харчів, обходилися згорда з людьми Юди, ганьбили їх та ображали негожими словами.
15 Then Machabeus consented to the request of Lysias, providing for the common Food in all things, and whatsoever Machabeus wrote to Lysias concerning the Jews, the king allowed of.	15 А ті, що були при Юді, візвавши до великого Володаря всесвіту, який за часів Ісуса без таранів, без військових машин повалив Єрихон, накинулися на мур, неначе леви,
16 For there were letters written to the Jews from Lysias, to this effect: Lysias to the people of the Jews, greeting.	16 і, захопивши місто, — така вже на те воля Божа, — вчинили неймовірну різанину, так що ставок поблизу, який був 2 стадії завширшки, здавався повним крови, що туди стекла.
17 John and Abesalom who were sent from you, delivering your writings, requested that I would accomplish those things which were signified by them.	17 Відійшовши звідтіля на 750 стадій, вони прибули в Харак до юдеїв, що звуться тувіянами.
18 Therefore whatsoever things could be reported to the king I have represented to him: and he hath granted as much as the matter permitted.	18 Однак, не застали в тих краях Тимотея, який відійшов звідтіля, не заподіявши нічого, а тільки лишив в одному місці сильну залогу.
19 If therefore you will keep yourselves loyal in affairs, hereafter also I will endeavour to be a means of your good.	19 Доситей і Сосипатр, старшини Макавея, виступили й убили понад 10 000 із тих, що їх Тимотей лишив там.
20 But as concerning other particulars, I have given orders by word both to these, and to them that are sent by me, to commune with you.	20 Макавей же розділив своє військо на загони, поставив на чолі кожного загону старшин і рушив проти Тимотея, який мав при собі 120 000 піхотинців і 2500 комонних.
21 Fare ye well. In the year one hundred and forty-eight, the four and twentieth day of the month of Dioscorus.	21 Довідавшись про наступ Юди, Тимотей вислав наперед жінок, дітей і решту клунків, у місце, що зветься Карніон, бо воно було нездобутним і неприступним завдяки вузьким просмикам навколо.
22 But the king's letter contained these words: King Antiochus to Lysias his brother, greeting.	22 Коли з’явився перший загін Юди, ворога огорнув страх; його налякала й поява того, хто все бачить, тож він і кинувся врозтіч хто куди; і вони самі раз-у-раз нищили своїх і кололи одні одних власними мечами.
23 Our father being translated amongst the gods, we are desirous that they that are in our realm should live quietly, and apply themselves diligently to their own concerns,	23 А Юда завзято гнався за ними й вигубив близько 30 000 тих злочинників.
24 And we have heard that the Jews would not consent to my father to turn to the rites of the Greeks, but that they would keep to their own manner of living, and therefore that they request us to allow them to live after their own laws.	24 Сам Тимотей потрапив у руки Доситея і Сосипатра; та він підступно просив їх, щоб випустили його живим, бо він, мовляв, мав у себе багато їхніх батьків та братів, і з ними могло б статися якесь лихо.
25 Wherefore being desirous that this nation also should be at rest, we have ordained and decreed, that the temple should be restored to them, and that they may live according to the custom of their ancestors.	25 І коли він урочисто їх запевнив, що відішле тих, кого мав у себе живими й здоровими, вони випустили його на волю, щоб спасти своїх братів.
26 Thou shalt do well therefore to send to them, and grant them peace, that our pleasure being known, they may be of good comfort, and look to their own affairs.	26 Потім Юда виступив на Карніон та на Атергатіон і вбив 25 000,
27 But the king's letter to the Jews was in this manner: King Antiochus to the senate of the Jews, and to the rest of the Jews, greeting.	27 а після того розгрому та різанини рушив також на Ефрон, сильне місто, де жив Лісій з людьми всякого роду. Декілька дужих юнаків вишикувались перед мурами й захищали їх відважно, а всередині містились великі запаси воєнних машин і метальні знаряддя.
28 If you are well, you are as we desire, we ourselves also are well.	28 Та юдеї, візвавши до Володаря, який своєю могутністю розбиває ворожі сили, здобули місто, а тих, що в ньому були, вбили — близько 25 000.
29 Menelaus came to us, saying that you desired to come down to your countrymen, that are with us.	29 Звідтіля вони рушили на Скитополь, який лежав 600 стадій від Єрусалиму.
30 We grant therefore a safe conduct to all that come and go, until the thirtieth day of the month of Xanthicus,	30 Але що юдеї, які там перебували, засвідчили, мовляв, мешканці Скитополю були до них сердечні та в лиху годину помагали,
31 That the Jews may use their own Bind of meats, and their own laws as before, and that none of them any manner of ways be molested for things which have been done by ignorance.	31 то Юда з вояками подякував їм, попросив їх, щоб і на майбутнє були доброзичливі супроти його народу, і прибув у Єрусалим перед самим святом Седмиць.
32 And we have sent also Menelaus to speak to you.	32 А після свята, що зветься П’ятидесятницею, вони виправились на Горгія, правителя Ідумеї.
33 Fare ye well. In the year one hundred and forty-eight, the fifteenth day of the month of Xanthicus.	33 Він же виступив з 3000 піхотинців і 400 комонних,
34 The Romans also sent them a letter, to this effect. Quintus Memmius, and Titus Manilius, ambassadors of the Romans, to the people of the Jews, greeting.	34 що нав’язали битву, в якій полягли деякі з юдеїв.
35 Whatsoever Lysias the king's cousin hath granted you, we also have granted.	35 Один собі Доситей, відважний вершник відділу Бакенора, притримав Горгія і, вхопивши за плащ, тягнув його дедалі дужче, щоб узяти, злочинця, живцем. Та налетів один із тракійських вершників на Доситея і відтяв йому рамено, а Горгій утік у Марісу.
36 But touching such things as he thought should be referred to the king, after you have diligently conferred among yourselves, send some one forthwith, that we may decree as it is convenient for you: for we are going to Antioch.	36 Тоді, як воїни Ездрія, що билися вже довго, потомились, Юда візвав до Господа, щоб з’явивсь йому союзником і провідником у битві.
37 And therefore make haste to write back, that we may know of what mind you are.	37 Заспівав він на ввесь голос батьківською мовою воєнну пісню, кинувся зненацька на вояків Горгія і примусив їх до втечі.
38 Fare ye well. In the year one hundred and forty-eight, the fifteenth day of the month of Xanthicus.	38 Далі Юда зібрав своє військо й прийшов у місто Оддолам; а коли настав сьомий день, вони, за звичаєм, очистились і провели там суботу.
	39 Наступного дня вояки Юди прийшли, — саме тоді була на це крайня пора, — щоб зібрати трупи поляглих і поховати їх у батьківських гробах разом з родичами.
	40 Вони знайшли тоді під тунікою в кожного з померлих дрібні речі, посвячені ямнійським ідолам, що були юдеям заборонені законом, тож усім стало ясно, що вони через те й полягли.
	41 В той час усі благословили Господа, справедливого Суддю, який чинить скрите явним;
	42 і почали вони молитися, благаючи, щоб гріх, який стався, простився їм цілковито. Юда ж, шляхетний муж, умовив вояків берегти себе чистими від усякого гріха, не пускаючи з ока те, що сталося з-за гріха поляглих.
	43 Він зібрав, з кожного поголовно, зо 2 000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, —
	44 бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих.
	45 При цьому мав він на увазі прекрасну нагороду для тих, що благочестиво вмирають, — що за свята й благочестива думка! —
	46 Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха.