ІІ Корінтян 11

¹ О, коли б ви могли потерпіти трохи мого безумства! Ба ви мене й терпите.

² Я за вас ревную Божими ревнощами, бо я вас заручив одному лиш чоловікові, появив вас чистою дівою Христові.

³ Але боюся, щоб, як змій був обманув Еву своїм підступом, так не попсувалися думки ваші, й ви не відхилилися від простоти й чистоти щодо Христа.

⁴ Бо коли б хтось прийшов і проповідував іншого Ісуса, не того, що його ми вам проповідували, або якби ви прийняли іншого Духа, якого ви не прийняли, або іншу Євангелію, якої ви не одержали, — ви б радо терпіли.

⁵ Однак, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів»!

⁶ Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали.

⁷ Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору, — вам бо проповідував даром Євангелію Божу?

⁸ Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити.

⁹ І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, бо мені у моїй нестачі допомогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі.

¹⁰ Як істина Христова, що в мені, — цієї похвали ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських!

¹¹ Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає.

¹² А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться.

¹³ Оті бо — то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових.

¹⁴ Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла.

¹⁵ Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми.

¹⁶ Знову кажу: Нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, то прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися.

¹⁷ Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися.

¹⁸ Тому що багато інших хваляться з тілесних спонук, то і я буду хвалитися,

¹⁹ бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні!

²⁰ Ви терпите, коли вас хтось неволить, коли хтось об’їдає, коли хтось обдирає, коли хтось ставиться до вас ізгорда, коли хтось б’є вас в обличчя!

²¹ На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, — говорю мов безумний! — я також можу її виявити.

²² Вони євреї? Я теж! Вони ізраїльтяни? Я теж! Потомки Авраама? Я теж!

²³ Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Куди більше в працях, куди більше в тюрмах, під ударами надмірно, у смертельних небезпеках часто.

²⁴ Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного;

²⁵ тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні.

²⁶ У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих;

²⁷ у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі!

²⁸ Крім інших випадків, моя щоденна настирлива думка — журба про всі Церкви!

²⁹ Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся?

³⁰ Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись.

³¹ Бог і Отець Господа Ісуса, — благословен вовіки! — знає, що я не говорю неправди.

³² В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамащан, щоб мене схопити;

³³ та мене спущено віконцем у коші з муру, і я втік з його рук.