Римлян 9

¹ Я кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі.

² Смуток мені великий і безнастанний біль у моїм серці.

³ Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом;

⁴ вони — ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, й обітниці;

⁵ їхні отці, з них і Христос тілом, який над усім — Бог, благословенний повіки. Амінь.

⁶ Воно не так, щоб слово Боже не здійснилося: бо не всі ті, що від Ізраїля — ізраїльтяни;

⁷ і не тому, що нащадки Авраама — всі діти, але: «Від Ісаака назоветься твоє потомство»,

⁸ тобто, не тілесні діти — то діти Божі, але діти обітниці вважаються за нащадків.

⁹ Слово ж обітниці таке: «Цієї самої пори я прийду, і буде син у Сари.»

¹⁰ Ба більше: Ревека зачала від одного ложа батька нашого Ісаака;

¹¹ коли ж вони ще й не народились і нічого доброго чи злого не зробили, — щоб постанова Божа була за вибором,

¹² не від діл, але від того, який кличе, — їй було сказано: «Старший молодшому буде служити!»

¹³ Як написано: «Якова полюбив я, Ісава ж зненавидів.»

¹⁴ Що ж скажемо? Що Бог несправедливий? Зовсім ні!

¹⁵ Бо він каже Мойсеєві: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджусь, над ким хочу змилосердитися.»

¹⁶ Отже це — не справа того, хто хоче, ані того, хто біжить, але Бога, що милує.

¹⁷ Письмо бо каже фараонові: «Власне, на те я тебе поставив, щоб на тобі показати мою силу і щоб по всій землі славилося моє ім’я.»

¹⁸ Отож, кого він хоче, того милує, а кого хоче, того чинить затверділим.

¹⁹ Скажеш, отже, мені: «Чому ще хтось докоряє? Хто бо спротивиться його волі?»

²⁰ А хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб із глини скаже тому, хто його зробив: «Навіщо зробив єси мене так?»

²¹ Хіба ганчар не має над глиною влади, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?

²² Коли ж Бог, хотівши показати гнів свій і виявити свою силу, зносив з великим довготерпінням посудини гніву, що вже були готові на погибель,

²³ щоб виявити багатство своєї слави на посудинах милосердя, котрі він наперед приготував на славу,

²⁴ — на нас, яких покликав не тільки від юдеїв, а й від поган, —

²⁵ як і в Осії він говорить: «Назву не мій народ моїм народом, і нелюбу — улюбленою.

²⁶ І на тім місці, де було їм сказано: «Ви — не мій народ!», там їх назвуть синами Бога живого.»

²⁷ Ісая ж про Ізраїля проголошує: «Хоч би число синів Ізраїля було, як морський пісок, тільки останок спасеться»,

²⁸ Господь бо негайно і цілковито виконає своє слово на землі.

²⁹ І як прорік Ісая: «Якби Господь сил не лишив нам насіння, ми були б, як Содом, і стали б подібні до Гомори.»

³⁰ Що ж скажемо? Що погани, які не шукали праведности, осягли праведність, і то праведність, що від віри;

³¹ Ізраїль же, що шукав закону праведности, не досяг закону праведности.

³² Чому? Бо вони спирались не на віру, а неначе на діла. Вони спотикнулись об камінь спотикання,

³³ як написано: «Ось я кладу в Сіоні камінь спотикання і скелю падіння. Хто ж вірує в нього, не осоромиться.»