Esdras 9

EL LIBRO DEL PUEBLO DE DIOS	Біблія
1 Una vez terminado todo esto, se me presentaron los jefes para decirme: «El pueblo de Israel, los sacerdotes y los levitas no se han separado de la gente del país, que practica cosas abominables: los cananeos, los hititas, los perizitas, los jebuseos, los amonitas, los moabitas, los egipcios y los amorreos.	1 По закінченні приступили до мене старшини, мовивши: «Народ Ізраїля, священики й левіти не відділились від народів цих країв з їхніми мерзотами: від ханаанян, хеттитів, перізіїв, євусіїв, аммоніїв, моавитян, єгиптян та аморіїв,
2 Al contrario, se casaron y casaron a sus hijos con mujeres de esos pueblos, y así la raza santa se ha mezclado con la gente del país. ¡Los jefes y los magistrados fueron los primeros en participar de esta traición!».	2 бо побрали їхніх дочок за себе й за своїх синів і змішали святе сім’я з народами країв, і в цьому злочині рука старшин і правителів була перша.»
3 Al oír esto, yo desgarré mi túnica y mi manto, me arranqué los pelos de la cabeza y de la barba, y me senté lleno de consternación.	3 Почувши ці слова, роздер я на собі одежу й плащ, рвав на голові й на бороді волосся й сидів смутний.
4 A causa de esta traición de los deportados, todos los que temían las palabras del Dios de Israel se reunieron junto a mí. Yo permanecí sentado y lleno de consternación, hasta la hora de la ofrenda de la tarde.	4 І зібрались коло мене всі, що боялись слів Бога Ізраїля через злочин переселенців, я ж сидів сумний до вечірньої жертви.
5 Entonces me levanté, y con la túnica y el manto desgarrados, caí de rodillas, extendía las manos hacia el Señor, mi Dios,	5 А під час вечірньої жертви підвівсь я з мого смутку й, у розірваній одежі та плащі, впав на коліна й зняв руки свої до Господа, Бога мого.
6 y dije: «Dios mío, estoy tan avergonzado y confundido que no me atrevo a levantar mi rostro hacia ti. Porque nuestras iniquidades se han multiplicado hasta cubrirnos por completo, y nuestra culpa ha subido hasta el cielo.	6 і промовив: «Боже мій! Я соромлюсь і стидаюсь підвести обличчя моє до тебе, Боже мій, бо беззаконня наші розмножились понад нашу голову, і провина наша сягає аж до неба.
7 Desde los días de nuestros padres hasta hoy, nos hemos hecho muy culpables, y a causa de nuestras iniquidades, nosotros, nuestros reyes y nuestros sacerdotes, fuimos entregados a los reyes extranjeros, a la espada, al cautiverio, al saqueo y a la vergüenza, como nos sucede en el día de hoy.	7 Від часів батьків наших ми у великій провині аж по цей день, за беззаконня наші ми були видані, ми, царі наші й священики наші, в руки царів чужоземних, під меч, у полон, на грабунок, на ганьбу, як воно і є нині.
8 Pero ahora, hace muy poco tiempo, el Señor, nuestro Dios, nos ha concedido la gracia de dejarnos un resto de sobrevivientes y de darnos un refugio en su Lugar santo. Así nuestro Dios ha iluminado nuestros ojos y nos ha dado un respiro en medio de nuestra esclavitud.	8 А тепер на короткий час зійшло на нас милосердя від Господа, Бога нашого, і він зберіг наш останок і дав нам сталий осідок у святому своєму місці, тоді як Бог наш прояснив наші очі та дарував нам трохи життя в нашім рабстві,
9 Porque nosotros estamos sometidos; pero nuestro Dios no nos ha abandonado en medio de la servidumbre. El nos obtuvo el favor de los reyes de Persia, para animarnos a levantar la Casa de nuestro Dios y restaurar sus ruinas, y ara darnos una muralla en Judá y en Jerusalén.	9 бо ми раби, але й в нашім рабстві не покинув нас Бог наш. Він прихилив до нас ласку перських царів, щоб дати нам ожити, здвигнути дім Бога нашого, відбудувати його руїни й вивести нам мури в Юдеї та в Єрусалимі.
10 Y ahora, Dios nuestro, ¿qué más podemos decir? Porque hemos abandonado tus mandamientos,	10 А тепер — що нам сказати, Боже наш, після цього? Ми бо покинули твої заповіді,
11 los que nos habías dado por medio de tus servidores los profetas, diciendo: «La tierra en la que entrarán para tomar posesión de ella es una tierra manchada por gente del país, por las abominaciones con que la han llenado de un extremo al otro a causa de su impureza.	11 що ти заповідав через слуг твоїх пророків, казавши: Земля, куди ви йдете, щоб заволодіти нею, земля, нечиста брудом народів тих країв, та мерзотами, якими вони її сповнили від кінця до кінця в своїй нечистості.
12 Por eso, no entreguen sus hijas a los hijos de ellos ni casen a sus hijos con las hijas de esa gente. No busquen nunca su paz ni su bienestar. Así ustedes llegarán a ser fuertes, comerán los mejores frutos de la tierra, y la dejarán en herencia a sus hijos para siempre».	12 Тож не видавайте ваших дочок за синів їхніх, ні дочок їхніх не беріть за синів ваших, і не шукайте миру з ними й їхнього добра повіки, щоб вам укріпитись і споживати добро цієї землі та передати її в спадщину дітям вашим повіки.
13 Después de todo lo que nos ha sucedido por nuestras malas acciones y nuestra gran culpa –aunque tú, Dios nuestro, no has tenido en cuenta todo el alcance de nuestra iniquidad y nos has dejado estos sobrevivientes –	13 А після всього, що прийшло на нас за наші лихі вчинки та за наші великі провини, — хоч ти, Боже наш, не покарав нас за мірою беззаконь наших, а дав нам таке спасіння, як оце, —
14 ¿cómo es posible que volvamos a violar tus mandamientos y a emparentarnos con esta gente abominable? ¿No te irritarías hasta destruirnos, sin dejar ni un resto con vida?	14 невже ж ми знову будемо заповіді твої порушувати та ріднитись із оцими мерзенними народами? Чи ти ж не розгніваєшся на нас так, що цілком нас знищиш і не зоставиш нам у живих ні решти, ні останку?
15 Señor, Dios de Israel, porque tú eres justo, hemos sobrevivido como un resto. ¡Aquí estamos en tu presencia con nuestras culpas, a pesar de que en estas condiciones nadie puede comparecer delante de ti».	15 Господи, Боже Ізраїля! Ти справедливий: тому ми й зосталися живими, як воно й є нині. Ось ми перед тобою в наших беззаконнях, бо через них не можна встоятись перед тобою.»