Tobia 2

BIBBIA MARTINI	Біблія
1 Dopo tali cose essendo venuto un giorno di festa del Signore, ed essendo preparato in casa di Tobia un buon pranzo,	1 За царя Сахердона повернувсь я додому, і мені повернуто мою жінку Анну й сина Товію. На наше свято П’ятидесятниці, тобто свято семи Седмиць, мені приготовано гарний обід, і я сів обідати.
2 Egli disse al suo figliuolo: Va, e conduci alcuni della nostra tribù, timorati di Dio a far banchetto con noi.	2 І коли був приготований для мене стіл, повний усіляких страв, мовив я до мого сина Товії: «Піди, моя дитино, і як знайдеш якогось бідного з наших братів невільників у Ніневії, що пам’ятає на Господа з усього серця, приведи його сюди, щоб їв разом зо мною. Гляди ж, я тебе чекаю, поки не повернешся, дитино!»
3 E quegli essendo andato gli riferì al suo ritorno, come uno de figliuoli d'Israele scannato giaceva fulla piazza. Ed egli immantinente alzatosi da mensa, lasciato il desinare, si portò digiuno, dov'era il cadavere:	3 І вийшов Товія шукати якогонебудь бідного з наших братів і, повернувшись, мовив: «Тату!» А я до нього: «Що таке, дитино!» Він же: «Тату, он там один із нашого народу лежить забитий; його кинули на тім самім майдані, де задушили.»
4 E presolo lo portò occultamente a sua casa, per poi seppellirlo con sicurezza dopo il tramontar del sole.	4 Схопивсь я на рівні ноги, залишив обід і, перед тим як почати їсти, забрав його з майдану й поклав у хатинці, щоб поховати його, як зайде сонце.
5 E nascosto che ebbe il cadavere, mangiò del pane piangendo, e tremando,	5 Потім, повернувшися, обмивсь і, докраю сумний, почав обідати.
6 Ricordandosi di quelle parole dette dal Signore per Amos profeta: I vostri giorni festivi si convertiranno in lamentazioni, e in lutto.	6 Я пригадав собі слово пророка, яке сказав Амос про Бетел: «Обернуться у смуток ваші свята, й усі ваші веселощі в ридання» — і я плакав.
7 E tramontato il sole, andò, e lo seppellì.	7 А як зайшло сонце, пішов, викопав яму й поховав його.
8 Or tutti i suoi parenti lo sgridavano, dicendo: Già per questa ragione fu dato l'ordine di farti morire, e a mala pena ti sottraesti agli artigli della morte, e di nuovo tu vai a seppellire i morti?	8 Сусіди мої глузували й говорили: «Він таки не боїться! Все бо шукали його, щоб убити за те, та він утік, і ось знову ховає мертвих!»
9 Ma Tobia temendo più Dio, che il re, trafugava i corpi degli uccisi, e li nascondeva in sua casa, e nel mezzo della notte li seppelliva.	9 Тієї ж самої ночі, обмившись, увійшов я на своє обійстя й ліг коло надвірного муру, обличчя ж моє було відкрите з-за спеки.
10 Or egli avvenne, che un giorno tornando stanco da seppellire, giunto a sua casa; si gettò vicino al muro, e si addormentò,	10 Не знав я, що зверху надо мною були горобці на мурі, — і їхнє лайно, ще тепле, впало мені на очі й навело більма. Ходив я до лікарів, щоб вилікуватись, та що більш вони намащували мені очі маззю, то більше мої очі сліпли на ті більма, аж поки зовсім не осліпли. Отак нездужав я на очі 4 роки. Усі мої брати побивались навколо мене, а Ахіяхар утримував мене 2 роки, поки він не пішов до Елімаїди.
11 E da un nido di rondini cadde dello sterco caldo sugli occhi di lui addormentato, ond'ei rimase cieco.	11 Того часу моя жінка Анна робила всілякі жіночі роботи
12 E il Signore permise, che questa tentazione gli venisse, affinchè avessero i posteri un esempio di pazienza simile a quello del santo Giobbe.	12 й посилала їх панам, що їй за те платню давали. Сьомого Дістра вона відтяла скінчену тканину й відіслала панам, які виплатили їй усю платню та ще й додали поверх неї козенятко.
13 Imperocchè avendo egli sempre temuto Dio fin dalla sua fanciullezza, e osservati i suoi comandamenti, non si querelò di Dio per la tribolazione mandatagli della cecità.	13 І от коли прийшла додому, почало те козенятко блеяти. Покликав я її й спитав: «Звідкіль те козенятко? Чи воно, бува, не крадене? Віддай його назад панам, бо ми не маємо права їсти крадене.»
14 Ma si mantenne saldo nel timore di Dio, rendendo a Dio grazie ogni giorno della sua vita.	14 А вона до мене: «Таж мені його дали поверх платні!» Але я не йняв їй віри й наказав віддати його панам. Мені соромно було за те перед нею. Тоді вона мені сказала: «І де вони оті твої милостині? Де вчинки твоєї праведности? Адже знати, що це вони довели тебе до цього.»
15 E come il beato Giobbe era schernito dai re, così i parenti, e congiunti di questo si burlavano del suo modo di vivere, e dicevano:
16 Dov'è la tua speranza, per cui tu facevi limosine, e seppellivi?
17 Ma Tobia, gli sgridava, dicendo: Non parlate così:
18 Perocchè noi siamo figliuoli de Santi, e aspettiamo quella vita, che Dio a quelli darà, i quali giammai non mancano a lui di fede.
19 E Anna fua moglie andava tutti i giorni a tessere, e delle fatiche delle sue mani portava a casa, quel che potea comprar da mangiare.
20 Avvenne pertanto, che essendole stato dato un capretto lo portò a casa:
21 E, suo marito avendolo sentito belare, disse: Badate, che per disgrazia non sia stato rubato; rendetelo ai suoi padroni, perchè non è lecito a noi di mangiare, nè di toccare cosa rubata.
22 A queste parole irata, la la moglie di lui rispose; E cosa chiara, che è andata in fumo la tua speranza; e ora si vede il frutto di tue limosine.
23 E con queste, e simili parole lo maltrattava.