`Iyyov (איוב) - Giobbe 13

STUTTGARTENSIA-DELITZSCH	Біблія
1 הֶן־כֹּל רָאֲתָה עֵינִי שָׁמְעָה אָזְנִי וַתָּבֶן לָהּ	1 Як настав же вечір, слуги його почали швидко розходитись. Багоас замкнув зовні намет, відіславши тих, хто були ще коло його пана, й вони пішли спати, бо всі були стомлені надмірним пияцтвом.
2 כְּדַעְתְּכֶם יָדַעְתִּי גַם־אָנִי לֹא־נֹפֵל אָנֹכִי מִכֶּם	2 Зосталась лиш сама Юдита у наметі та Олоферн, що простягнувсь на ліжку, бо був перепитий вином.
3 אוּלָם אֲנִי אֶל־שַׁדַּי אֲדַבֵּר וְהֹוכֵחַ אֶל־אֵל אֶחְפָּץ	3 Юдита сказала до своєї слугині стати зовні її спочивальні й чекати, поки сама не вийде, як то щодня робила, бо сказала, що вийде на молитву. Те саме вона сказала й Багоасові.
4 וְאוּלָם אַתֶּם טֹפְלֵי־שָׁקֶר רֹפְאֵי אֱלִל כֻּלְּכֶם	4 Усі розійшлися, і в спочивальні нікого, чи він малий, чи великий, не зосталось. Тоді Юдита стала біля його ліжка та й промовила в дусі: «Господи, Боже Всемогутній! Поглянь на діло рук моїх у цю годину для звисочення Єрусалиму!
5 מִי־יִתֵּן הַחֲרֵשׁ תַּחֲרִישׁוּן וּתְהִי לָכֶם לְחָכְמָה	5 Бо нині час допомогти твоєму спадкоємству і виконати мій намір — розгромити ворогів, що проти нас повстали.»
6 שִׁמְעוּ־נָא תֹוכַחְתִּי וְרִבֹות שְׂפָתַי הַקְשִׁיבוּ	6 І підійшовши до підпори ложа, що була близько від голови Олоферна, зняла шаблюку з неї
7 הַלְאֵל תְּדַבְּרוּ עַוְלָה וְלֹו תְּדַבְּרוּ רְמִיָּה	7 й, наблизившись до ложа, схопила його голову за волосся і сказала: «Скріпи мене, Господи, Боже Ізраїля, цієї днини!»
8 הֲפָנָיו תִּשָּׂאוּן אִם־לָאֵל תְּרִיבוּן	8 І двічі щосили вдарила його по шиї, й відтяла йому голову.
9 הֲטֹוב כִּי־יַחְקֹר אֶתְכֶם אִם־כְּהָתֵל בֶּאֱנֹושׁ תְּהָתֵלּוּ בֹו	9 Потім відкотила тіло від постелі, здерла із стовпців заслону й за якийсь час вийшла; голову Олоферна ж дала вона слугині,
10 הֹוכֵחַ יֹוכִיחַ אֶתְכֶם אִם־בַּסֵּתֶר פָּנִים תִּשָּׂאוּן	10 яка вкинула її в торбу на харчі. По тому вийшли через табір обидві разом, за звичаєм, на молитву і, пройшовши табором, обійшли байрак, зійшли вгору до Ветулії й прибули під браму міста.
11 הֲלֹא אֵתֹו תְּבַעֵת אֶתְכֶם וּפַחְדֹּו יִפֹּל עֲלֵיכֶם	11 Ще здалека закричала Юдита до вартових, що були при воротах: «Відчиніть, відчиніть ворота! З нами Бог, наш Бог; він ще докаже сили в Ізраїлі, виявить свою потугу проти ворогів, як він і зробив нині!
12 זִכְרֹנֵיכֶם מִשְׁלֵי־אֵפֶר לְגַבֵּי־חֹמֶר גַּבֵּיכֶם	12 Скоро мужі міста почули її голос, притьмом зійшли до воріт міських та й скликали старших міста.
13 הַחֲרִישׁוּ מִמֶּנִּי וַאֲדַבְּרָה־אָנִי וְיַעֲבֹר עָלַי מָה	13 І збіглись усі від найменшого до найбільшого, бо їм здавалось неймовірним, що вона повернулась, тож, відчинивши браму, прийняли їх, запалили вогонь, щоб було видко, та оточили їх.
14 עַל־מָה ׀ אֶשָּׂא בְשָׂרִי בְשִׁנָּי וְנַפְשִׁי אָשִׂים בְּכַפִּי	14 Юдита ж до них промовила вголос: „Хваліте Бога, хваліте! Хваліте Бога, що не відвернув своєї милости від дому Ізраїля, і розгромив цієї ночі моєю рукою ворогів наших.“
15 הֵן יִקְטְלֵנִי [לֹא כ] (לֹו ק) אֲיַחֵל אַךְ־דְּרָכַי אֶל־פָּנָיו אֹוכִיחַ	15 Тоді вийняла вона з торби голову й показала їм, кажучи: „Ось голова Олоферна, головного полководця асирійського війська; ось завіса, що під нею він спав, коли був п’яний! Господь його побив рукою жінки!
16 גַּם־הוּא־לִי לִישׁוּעָה כִּי־לֹא לְפָנָיו חָנֵף יָבֹוא	16 Слава Господеві, що зберіг мене на путі, якою я ступала, бо мій вигляд звів його — йому ж на погибель. Він не вчинив зо мною гріха мені на ганьбу та на сором.“
17 שִׁמְעוּ מֹועַ מִלָּתִי וְאַחֲוָתִי בְּאָזְנֵיכֶם	17 Зрадувався вельми ввесь народ і, припавши до землі, поклонились вони Богові й сказали разом: „Благословен єси, Боже наш, що нині знищив єси ворогів твого народу!“
18 הִנֵּה־נָא עָרַכְתִּי מִשְׁפָּט יָדַעְתִּי כִּי־אֲנִי אֶצְדָּק	18 Озія ж промовив до неї: „Благословенна ти, дочко, Богом Всевишнім понад усіх жінок на землі! Благословенний Господь Бог, що створив небо й землю, що повів тебе на те, щоб стяти голову вождеві наших ворогів.
19 מִי־הוּא יָרִיב עִמָּדִי כִּי־עַתָּה אַחֲרִישׁ וְאֶגְוָע	19 Уповання на тебе ніколи не пропаде в серці людей, які згадуватимуть повіки силу Божу.
20 אַךשְְׁ־תַּיִם אַל־תַּעַשׂ עִמָּדִי אָז מִפָּנֶיךָ לֹא אֶסָּתֵר	20 Хай Бог тобі вчинить, на вічне вивищення, щоб ти зазнала благ за те, що власного життя не пощадила тоді, як рід наш був принижений, але відвернула наш занепад, поводившись по правді перед нашим Богом.“ Ввесь народ озвався: „Нехай так буде!“
21 כַּפְּךָ מֵעָלַי הַרְחַק וְאֵמָתְךָ אַל־תְּבַעֲתַנִּי
22 וּקְרָא וְאָנֹכִי אֶעֱנֶה אֹו־אֲדַבֵּר וַהֲשִׁיבֵנִי
23 כַּמָּה לִי עֲוֹנֹות וְחַטָּאֹות פִּשְׁעִי וְחַטָּאתִי הֹדִיעֵנִי
24 לָמָּה־פָנֶיךָ תַסְתִּיר וְתַחְשְׁבֵנִי לְאֹויֵב לָךְ
25 הֶעָלֶה נִדָּף תַּעֲרֹוץ וְאֶת־קַשׁ יָבֵשׁ תִּרְדֹּף
26 כִּי־תִכְתֹּב עָלַי מְרֹרֹות וְתֹורִישֵׁנִי עֲוֹנֹות נְעוּרָי
27 וְתָשֵׂם בַּסַּד ׀ רַגְלַי וְתִשְׁמֹור כָּל־אָרְחֹותָי עַל־שָׁרְשֵׁי רַגְלַי תִּתְחַקֶּה
28 וְהוּא כְּרָקָב יִבְלֶה כְּבֶגֶד אֲכָלֹו עָשׁ