Job 9

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 And Job answered, and said:	1 Заговорив Іов і мовив:
2 Indeed I know it is so, and that man cannot be justified compared with	2 «Правда! Я знаю, що воно так; | та й як би чоловік міг бути | справедливим перед Богом?
3 If he will contend with him, he cannot answer him one for a thousand.	3 Коли б він захотів на прю з ним стати, | на тисячу ні разу йому не відповів би.
4 He is wise in heart, and mighty in strength: who hath resisted him, and hath had peace ?	4 Він мудрий серцем і силою могутній; | хто проти нього коли вперся й зостався цілим?
5 Who hath removed mountains, and they whom he overthrew in his wrath, knew it not.	5 Він переносить гори, і вони не знають, | в своєму гніві їх перевертає.
6 Who shaketh the earth out of her place, and the pillars thereof tremble.	6 Зрушує землю з її місця, | й її стовпи стрясаються.
7 Who commandeth tile sun and it riseth not: and shutteth up the stars as it were under a seal:	7 Він велить сонцю, і воно не сходить; | кладе печать на звізди.
8 Who alone spreadeth out the heavens, and walketh upon the waves of the sea.	8 Він небеса нап’яв, сам він; | він ходить по морських висотах.
9 Who maketh Arcturus, and Orion, and Hyades, and the inner parts of the south.	9 Він створив Віз, Косарів, | Квочку і Комори Півдня.
10 Who doth things great and incomprehensible, and wonderful, of which there is no number.	10 Він творить діла великі, незбагненні | і чудеса без ліку!
11 If he come to me, I shall not see him: if he depart I shall not understand.	11 Як пройде попри мене, я не побачу, | як промайне, я не помічу.
12 If he examine on a sudden, who shall answer him? or who can say: Why dost thou so?	12 Як він щось забере, хто йому заборонить? | Хто йому скаже: Що чиниш?
13 God, whose wrath no mall can resist, and under whom they stoop that bear up the world.	13 Бог не одвертає свого гніву; | під ним лежать помічники Рагава!
14 What am I then, that I should answer him, and have words with him?	14 Де вже мені йому відповідати | та проти нього слова підбирати?
15 I, who although I should have any just thing, would not answer, but would make supplication to my judge.	15 Я хоч би й правий був, не озвався б, | а радше милосердя в судді мого благав би.
16 And if he should hear me when I call, I should not believe that he had heard my voice.	16 Коли б я і покликав, і він озвався, | я не повірив би, що він мій голос слухає.
17 For he shall crush me in a whirlwind, and multiply my wounds even without cause.	17 Він, що торощить мене в хуртовині | і множить без причини мої рани, —
18 He alloweth not my spirit to rest, and he filleth me with bitterness.	18 він не дає мені й відідхнути | так насичує мене гіркотою.
19 If strength be demanded, he is most strong: if equity of judgment, no man dare bear witness for me.	19 Коли йдеться про силу, він могутній! | Коли про суд, хто сміє його позивати?
20 If I would justify myself, my own mouth shall condemn me: if I would shew myself innocent, he shall prove me wicked.	20 Якщо виправдуватисьму, мої уста мене осудять, як об’явлю себе невинним, мене обвинуватять.
21 Although I should be simple, even this my soul shall be ignorant of, and I shall be weary of my life.	21 Невинний я? Я й сам не знаю! | Життя моє мені нінащо.
22 One thing there is that I have spoken, both the innocent and the wicked he consumeth.	22 Тому й кажу: Усе одно | безвинного й грішника він губить.
23 If he scourge, let him kill at once, and not laugh at the pains of the innocent.	23 А коли бич зненацька убиває, | з невинного розпуки він сміється.
24 The earth is given into the hand of the wicked, he covereth the face of the judges thereof: and if it be not he, who is it then?	24 що відвернув би свій бич від мене, | щоб страх його не лякав мене більше.
25 My days have been swifter than a post: they have fled away and have not seen good.	25 І мчать мої дні від гінця швидше, | біжать, щастя не бачать.
26 They have passed by as ships carrying fruits, as an eagle flying to the prey.	26 Линуть, мов чайки з очерету, | неначе яструб, що падає на здобич.
27 If I say: I will not speak so: I change my face, and am tormented with sorrow.	27 Як я скажу собі: Забуду мою скаргу, | скину хмурий вид, розвеселюся! —
28 I feared all my works, knowing that thou didst not spare the offender.	28 то я тремчу перед усіма муками моїми, | бо знаю, що не визнаєш мене безвинним.
29 But if so also I am wicked, why have I laboured in vain?	29 Коли ж я винуватий, | чому маю томитися надармо?
30 If I be washed as it were with snow waters, and my hands shall shine ever so clean :	30 Хоч би обмивсь я і снігом і вимив чисто мої руки лугом,
31 Yet thou shalt plunge me in filth, and my garments shall abhor me,	31 навіть тоді ти вкинув би мене в багнисько, | мною гидилась би моя одежа.
32 For I shall not answer a man that is like myself: nor one that may be heard with me equally in judgment.	32 Бо він не людина, як я, | щоб я міг йому відповісти: | Ходімо на суд разом!
33 There is none that may be able to reprove both, and to put his hand between both.	33 Немає посередника між нами, | що поклав би на нас обох свою руку,
34 Let him take his rod away from me, and let not his fear terrify me.
35 I will speak, and will not fear him: for I cannot answer while I am in fear.	35 Однак я говоритиму; я його не боюся, | бо не такий я перед самим собою.»