| 1 L’humain, né de la femme, sa vie est courte, et jamais sans problèmes. | 1 «Чоловік, що родиться від жінки, | віком короткий і тривоги повний. |
| 2 Comme la fleur il sort et puis se fane, comme l’ombre il court et jamais ne s’arrête. | 2 Зростає, немов квітка, і в’яне, | і біжить тінню без упинку! |
| 3 Et c’est sur lui que tu as l’œil ouvert, c’est lui que tu fais comparaître devant toi? | 3 І на такого відкриваєш твої очі, | тягнеш на суд із собою? |
| 4 Qui fera sortir le pur de l’impur? Personne! | 4 Хто з нечистого може зробити чисте? | Ніхто! |
| 5 Puisque ses jours lui sont comptés, que de toi dépend le nombre de ses mois, et qu’il ne peut passer le terme fixé par toi, | 5 Коли йому дні визначені, | число місяців його тобі відоме, | ти викреслив йому межу, якої він не переступить, |
| 6 alors: regarde ailleurs et laisse-le, comme un ouvrier, finir sa journée. | 6 то відверни від нього твої очі, залиш його, | покіль, як той поденник, він не скінчить дня свого. |
| 7 Pour l’arbre il y a un espoir: on l’a coupé, il reprendra vie, il ne cessera de pousser des rejets. | 7 І дерево має надію; | воно, хоч зрубане, ще відродиться, | і пагінці його рости не перестануть. |
| 8 Sa racine peut vieillir en terre et son tronc mourir dans le sol, | |
| 9 rien qu’à l’odeur de l’eau il bourgeonne et comme un jeune plant il refait un feuillage. | 9 але, скоро воно почує воду, знов зазеленіє | і поросте галуззям, наче молоденьке. |
| 10 Mais l’homme aussitôt mort se défait: quand il a expiré, où voudrait-on qu’il soit? | 10 А людина вмирає і лежить бездушна; | людина йде на той світ, — і де вона? |
| 11 La mer pourrait perdre ses eaux, les fleuves se vider et rester secs, | 11 Води зникають з моря, | ріки стають сухими, сохнуть; |
| 12 celui qui gît ne se relèvera pas! Pas de réveil pour lui tant que durent les cieux, les humains ne sortiront pas de leur sommeil. | 12 отак людина ляже і не встане; | покіль не щезнуть небеса, — не пробудиться,| не підведеться від сну свого. |
| 13 14:14 S’il était possible qu’un mort revive, | 13 Коли б уже ти сховав мене в Шеолі, | укрив мене, поки перейде гнів твій, | призначив мені строк — потім згадати про мене! |
| 14 14:13 je voudrais que tu me gardes dans le monde d’en bas, que tu m’y caches, le temps que passe ta colère, et que tu fixes un jour pour te souvenir de moi. 14b Là-bas, tant que durerait mon service, j’attendrais l’heure de la relève, | 14 Коли хтось умре, хіба оживе знову? | Я б дожидав увесь час моєї служби, і аж поки не прийшла б для мене заміна. |
| 15 Alors tu appellerais et je te répondrais, tu viendrais réclamer l’œuvre de tes mains. | 15 Ти кликнув би, і я тобі відповів би, | ти прагнув би діла рук твоїх. |
| 16 Fini le temps où tu comptais tous mes pas: tu ne regarderais plus mes péchés, | 16 Замість, як нині, рахувати мої кроки, | ти не вважав би більше на гріх мій! |
| 17 tu bouclerais ma faute dans un sac et blanchirais mes dettes. | 17 І запечатаний у торбинці був би мій переступ, | мою провину ти перекреслив би! |
| 18 Mais non! La montagne s’éboule, le rocher cède, | 18 Та ба! Як гора падає, валиться, | і скеля зо свого місця сходить, |
| 19 les eaux creusent les pierres, l’averse emporte les terres; et l’espoir de l’homme, tu l’enlèves! | 19 води каміння витирають, | злива змиває з землі порох, | так ти чоловіка надію нищиш. |
| 20 Tu le terrasses: c’est fini, il s’en est allé; tu le défigures et tu l’envoies au diable. | 20 Кидаєшся на нього постійно, і він зникає, | змінюєш вид його і відсилаєш. |
| 21 Si ses fils sont honorés, il ne le sait pas, s’ils sont méprisés, il n’en a nulle idée: | 21 Чи в честі його діти, він не знає, | чи в ганьбі, він не помічає. |
| 22 il n’a de chagrin que pour son propre corps, il n’a plus d’autre deuil que le sien. | 22 Він тільки відчуває біль свого тіла, | і його душа над ним самим ридає.» |
