Job 30

CATHOLIC PUBLIC DOMAIN	Біблія
1 But now, those younger in years scorn me, whose fathers I would not have seen fit to place with the dogs of my flock,	1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
2 the strength of whose hands was nothing to me, and they were considered unworthy of life itself.	2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.
3 They were barren from poverty and hunger; they gnawed in solitude, layered with misfortune and misery.	3 З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати — пустка та пустиня.
4 And they chewed grass and the bark from trees, and the root of junipers was their food.	4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку — це хліб їхній.
5 They took these things from the steep valleys, and when they discovered one of these things, they rushed to the others with a cry.	5 Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.
6 They lived in the parched desert and in caves underground or above the rocks.	6 Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.
7 They rejoiced among these kinds of things, and they considered it delightful to be under thorns.	7 Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.
8 These are the sons of foolish and base men, not even paying any attention to the land.	8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!
9 Now I become their song, and I have been made into their proverb.	9 І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!
10 They loathe me, and so they flee far from me, and they are not reluctant to spit in my face.
11 For he has opened his quiver and has afflicted me, and he has placed a bridle in my mouth.
12 Immediately, upon rising, my calamities rise up to the right. They have overturned my feet and have pressed me down along their way like waves.	12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.
13 They have diverted my journeys; they have waited to ambush me, and they have prevailed, and there was no one who might bring help.	13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
14 They have rushed upon me, as when a wall is broken or a gate opened, and they have been pulled down into my miseries.	14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.
15 I have been reduced to nothing. You have taken away my desire like a wind, and my health has passed by like a cloud.	15 Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.
16 But now my soul withers within myself, and the days of affliction take hold of me.	16 І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.
17 At night, my bone is pierced with sorrows, and those who feed on me, do not sleep.	17 Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.
18 By the sheer number of them my clothing is worn away, and they have closed in on me like the collar of my coat.	18 Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
19 I have been treated like dirt, and I have been turned into embers and ashes.	19 кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.
20 I cry to you, and you do not heed me. I stand up, and you do not look back at me.	20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю — та ти до мене уваги не прихиляєш.
21 You have changed me into hardness, and, with the hardness of your hand, you oppose me.	21 Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.
22 You have lifted me up, and, placing me as if on the wind, you have thrown me down powerfully.	22 Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.
23 I know that you will hand me over to death, where a home has been established for all the living.	23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.
24 Truly, then, you do not extend your hand in order to consume them, and if they fall down, you will save them.	24 Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.
25 Once, I wept over him who was afflicted, and my soul had compassion on the poor.	25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
26 I expected good things, but evil things have come to me. I stood ready for light, yet darkness burst forth.	26 Я сподівався щастя — і прийшло лихо; | я чекав світла — і наступила пітьма!
27 My insides have seethed, without any rest, for the days of affliction have prevented it.	27 Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.
28 I went forth mourning, without anger, and rising up, I cried out in confusion.	28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.
29 I was the brother of snakes, and the companion of ostriches.	29 Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.
30 My skin has become blackened over me, and my bones have dried up because of the heat.	30 Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.
31 My harp has been turned into mourning, and my pipes have been turned into a voice of weeping.	31 Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»