Job 3

NEW JERUSALEM	Біблія
1 In the end it was Job who broke the silence and cursed the day of his birth.	1 Після цього Іов розтулив уста й лихословив свій день.
2 This is what he said:	2 Він почав говорити й мовив:
3 Perish the day on which I was born and the night that told of a boy conceived.	3 «Нехай загине день, коли я народився | і ніч, що сказала: Зачався чоловік!
4 May that day be darkness, may God on high have no thought for it, may no light shine on it.	4 Той день хай стане тьмою, | хай Бог з висоти не згадує про нього, | нехай світло не сяє над ним,
5 May murk and shadow dark as death claim it for their own, clouds hang over it, eclipse swoop down onit.	5 нехай його перекреслить тьма й тінь чорна, | нехай над ним повисне хмара, | нехай густий туман його збентежить.
6 See! Let obscurity seize on it, from the days of the year let it be excluded, into the reckoning of themonths not find its way.	6 А ніч оту хай ухопить темрява, | нехай не лічиться з днями року, | у місяців число нехай не входить!
7 And may that night be sterile, devoid of any cries of joy!	7 Та ніч нехай буде безплідна, | радість до неї хай не завітає.
8 Let it be cursed by those who curse certain days and are ready to rouse Leviathan.	8 Хай проклянуть її ті, що проклинають день, | ті, що готові розбудити Левіятана.
9 Dark be the stars of its morning, let it wait in vain for light and never see the opening eyes of dawn.	9 Нехай померхнуть зорі її світанку, | нехай чекає світла, та даремно, | нехай повік зорі не бачить,
10 Since it would not shut the doors of the womb on me to hide sorrow from my eyes.	10 тому що не замкнула | дверей мені в утробі | й горя від очей моїх не скрила.
11 Why was I not stil -born, or why did I not perish as I left the womb?	11 Чому, вже у лоні матері, не вмер я, | як вийшов з утроби, не загинув?
12 Why were there knees to receive me, breasts for me to suck?	12 Навіщо прийняли мене коліна? | Навіщо було мені ссати груди?
13 Now I should be lying in peace, wrapped in a restful slumber,	13 Тепер лежав би, спочивав би я, | спав би й мав би спокій
14 with the kings and high viziers of earth who have built their dwel ings in desolate places,	14 з царями й радниками краю, | які споруджують собі могили;
15 or with princes who have quantities of gold and silver cramming their tombs;	15 або з князями, що мають золота багато | і що наповнюють свої палати сріблом;
16 or, put away like an abortive child, I should not have existed, like little ones that never see the light.	16 і не було б мене, як закопаного викидня, | чи як немовляток, що не бачили світу.
17 Down there, the wicked bustle no more, there the weary rest.	17 Там не шаліють більше злочинці, | там спочивають знеможені,
18 Prisoners, al left in peace, hear no more the shouts of the oppressor.	18 там же спокійні в’язні, | не чують крику посіпаки.
19 High and low are there together, and the slave is free of his master.	19 Малий, великий, там вони обидва, | і раб від свого пана вільний.
20 Why give light to a man of grief? Why give life to those bitter of heart,	20 Пощо дає він світло бідоласі, | і життя тим, яким на серці гірко?
21 who long for a death that never comes, and hunt for it more than for buried treasure?	21 Тим, що виглядають смерти, а її немає, | тим, що шукають її більш, ніж скарбів;
22 They would be glad to see the grave-mound and shout with joy if they reached the tomb.	22 тим, що радіють без міри, | веселяться, коли знайдуть домовину!
23 Why give light to one who does not see his way, whom God shuts in al alone?	23 Людині, що її дорога закрита, | що її Бог огородив навколо?
24 My only food is sighs, and my groans pour out like water.	24 Зідхання стало мені хлібом, | як вода, линуть мої скарги,
25 Whatever I fear comes true, whatever I dread befal s me.	25 бо страх, якого я побоювався, напав на мене, | і те, чого лякавсь я, надійшло на мене.
26 For me, there is no calm, no peace; my torments banish rest.	26 Нема мені ні миру, ні спокою, | нема відради, прийшов на мене клопіт.»