2 Samuel 19

NEW AMERICAN BIBLE	Біблія
1 The king was shaken, and went up to the room over the city gate to weep. He said as he wept, "My son Absalom! My son, my son Absalom! If only I had died instead of you, Absalom, my son, my son!"	1 Тоді зворушився цар і пішов до горниці над ворітьми, заплакав і так говорив, плачучи: «Сину мій Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, щоб я був умер замість тебе! Авесаломе, мій сину, сину мій!»
2 Joab was told that the king was weeping and mourning for Absalom;	2 Тим часом донесли Йоавові: «Слухай, цар плаче та сумує за Авесаломом!»
3 and that day's victory was turned into mourning for the whole army when they heard that the king was grieving for his son.	3 І обернулась того дня перемога в жалобу всього народу, бо народ почув того дня, що цар уболіває над своїм сином.
4 The soldiers stole into the city that day like men shamed by flight in battle.	4 Тому входив того дня народ крадькома в місто, як прокрадається засоромлене військо, що втекло в часі бою.
5 Meanwhile the king covered his face and cried out in a loud voice, "My son Absalom! Absalom! My son, my son!"	5 Цар же закрив собі обличчя й кричав уголос: «Сину мій Авесаломе, Авесаломе. мій сину, мій сину!»
6 Then Joab went to his residence and said: "Though they saved your life and your sons' and daughters' lives, also the lives of your wives and those of your concubines, you have put all your servants to shame today	6 І ввійшов Йоав до царя в дім і каже: «Сьогодні покрив ти соромом обличчя усіх твоїх слуг, що спасли нині життя твоє, твоїх синів, твоїх дочок, твоїх жінок і твоїх наложниць,
7 by loving those who hate you and hating those who love you. For you have shown today that officers and servants mean nothing to you. Indeed I am now certain that if Absalom were alive today and all of us dead, you would think that more suitable.	7 бо ти любиш тих, хто тебе ненавидить, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти бо сьогодні показав, що воєводи й слуги У тебе ніщо; бо тепер я знаю, що як би Авесалом був живий, а всі ми сьогодні вмерли, ти був би нині задоволений.
8 Now then, get up! Go out and speak kindly to your servants. I swear by the LORD that if you do not go out, not a single man will remain with you overnight, and this will be a far greater disaster for you than any that has afflicted you from your youth until now."	8 Ото вставай тепер, вийди та й промов приязно до твоїх слуг, бо, клянусь Господом, коли ти не вийдеш, цієї ж ночі ніхто не зостанеться з тобою. А це буде гірше тобі за все лихо, що спало на тебе від твоєї молодости.»
9 So the king stepped out and sat at the gate. When all the people were informed that the king was sitting at the gate, they came into his presence. Now the Israelites had fled to their separate tents,	9 Тож устав цар і сів у брамі. І сповіщено всьому народові: «Дивіться, цар сидить у брамі.» І ввесь народ прийшов перед царя. Ізраїльтяни ж порозбігались — кожен у свій намет.
10 but throughout the tribes of Israel all the people were arguing among themselves, saying to one another: "The king delivered us from the clutches of our enemies, and it was he who rescued us from the grip of the Philistines. But now he has fled from the country before Absalom,	10 Увесь народ — в усіх колінах ізраїльських — ремствував, кажучи: «Цар спас нас із рук ворогів наших, це ж він урятував нас з рук філістимлян, а тепер йому довелось утікати з краю від Авесалома.
11 and Absalom, whom we anointed over us, died in battle. Why, then, should you remain silent about restoring the king to his palace?" When the talk of all Israel reached the king,	11 А щодо Авесалома, що його ми помазали над нами, то він упав у бою. Чому ж ото вагаєтесь, щоб привернути царя?»
12 David sent word to the priests Zadok and Abiathar: "Say to the elders of Judah: 'Why should you be last to restore the king to his palace?	12 Цар Давид послав так сказати священикам — Цадокові й Евіятарові: «Говоріть зо старшими Юди й скажіть: Чому ви маєте бути останні, щоб привернути царя в його дім? І те, що говорилось у цілім Ізраїлі, дійшло було до царя в його дім.
13 You are my brothers, you are my bone and flesh. Why should you be last to restore the king?'	13 Ви ж мої брати, моя кість і моє тіло; чого ж ви хочете бути останні, щоб привернути царя?
14 Also say to Amasa: 'Are you not my bone and flesh? May God do thus and so to me, if you do not become my general permanently in place of Joab.'"	14 Та й Амасові скажіть: Чи ти ж не моя кість і не моє тіло! Нехай Бог мені відплатить і гіршим, якщо ти не будеш у мене відтепер начальником над військом замість Йоава!»
15 He won over all the Judahites as one man, and so they summoned the king to return, with all his servants.	15 І прихилив він собі серце всіх людей Юди, всіх як одного чоловіка, і вони послали сказати цареві: «Вертайсь назад — сам і всі твої слуги.»
16 When the king, on his return, reached the Jordan, Judah had come to Gilgal to meet him and to escort him across the Jordan.	16 Тож повернувся цар і прибув до Йордану, а юдеї прийшли у Гілгал, щоб зустрічати царя й переправити його через Йордан.
17 Shimei, son of Gera, the Benjaminite from Bahurim, hurried down with the Judahites to meet King David,	17 Та й Семей, Герів син, веніяминянин з Бахуріму, теж поспішив і прибув з людьми Юди назустріч цареві Давидові.
18 accompanied by a thousand men from Benjamin. Ziba, too, the servant of the house of Saul, accompanied by his fifteen sons and twenty servants, hastened to the Jordan before the king.	18 Мав він із собою тисячу чоловік з веніяминового коліна й Ціву, слугу Саулового дому, з його п’ятнадцятьма синами і дванадцятьма слугами. І прибули вони до Йордану ще перед царем.
19 They crossed over the ford to bring the king's household over and to do whatever he wished. When Shimei, son of Gera, crossed the Jordan, he fell down before the king	19 Перейшли вони вбрід, щоб переправити царську родину й стали йому до послуг. Семей, Герів син, упав перед царем, як цей мав переправлятись через Йордан.
20 and said to him: "May my lord not hold me guilty, and may he not remember and take to heart the wrong that your servant did the day my lord the king left Jerusalem.	20 І каже він до царя: «Нехай мій пан не вважає мене винним, ані не пам’ятає того, чим твій раб провинився того дня, коли цар, мій пан, виходив з Єрусалиму. Нехай цар не бере того до серця!
21 For your servant knows that he has done wrong. Yet realize that I have been the first of the whole house of Joseph to come down today to meet my lord the king."	21 Бо твій раб знає, що згрішив; але дивися, сьогодні я прийшов перший з усього Йосифового дому, щоб вийти назустріч, моєму панові.»
22 But Abishai, son of Zeruiah, countered: "Shimei must be put to death for this. He cursed the LORD'S anointed."	22 Але Авішай, син Церуї, відповів, кажучи: «Чи не повинен Семей піти на смерть за те, що проклинав Господнього помазаника?»
23 David replied: "What has come between you and me, sons of Zeruiah, that you would create enmity for me this day? Should anyone die today in Israel? Am I not aware that today I am king of Israel?"	23 Та Давид сказав: «Яке діло я маю з вами, сини Церуї, що ви сьогодні стаєте як мої противники? Чи ж мав би сьогодні хтось згинути в Ізраїлі? Хіба ви не знаєте, що я сьогодні цар над Ізраїлем?»
24 Then the king said to Shimei, "You shall not die." And the king gave him his oath.	24 І каже цар до Семея: «Ти не помреш!» І поклявсь йому цар.
25 Meribbaal, son of Saul, also went down to meet the king. He had not washed his feet nor trimmed his mustache nor washed his clothes from the day the king left until he returned safely.	25 Мерібаал, Саулів нащадок, теж вийшов назустріч цареві. Не мив він своїх ніг і не розчісував бороди, і не прав своєї одежі з того дня, як цар відійшов, до того дня, поки він повернувся здоровий.
26 When he came from Jerusalem to meet the king, the king asked him, "Why did you not go with me, Meribbaal?"	26 А коли прийшов він з Єрусалиму назустріч цареві, цар спитав його: «Чому не пішов ти зо мною, Мерібаале!»
27 He replied: "My lord the king, my servant betrayed me. For your servant, who is lame, said to him, 'Saddle the ass for me, that I may ride on it and go with the king.'	27 Той відповів: «Царю, мій пане, мій слуга обманув мене, бо твій раб сказав був: Осідлаю я собі ослицю, на яку сяду й поїду за моїм царем, бо твій слуга кривий.
28 But he slandered your servant before my lord the king. But my lord the king is like an angel of God. Do what you judge best.	28 Отож оббрехав він твого раба перед царем, моїм паном, але цар, мій пан, як той янгол Божий, тому вчини, що добре в твоїх очах.
29 For though my father's entire house deserved only death from my lord the king, yet you placed your servant among the guests at your table. What right do I still have to make further appeal to the king?"	29 Вся бо родина мого батька на смерть заслужила собі перед царем, моїм паном, проте ти поставив твого слугу між тих, що їдять з твого столу. Та й яке ж у мене ще право взивати до царя?»
30 But the king said to him: "Why do you go on talking? I say, 'You and Ziba shall divide the property.'"	30 Відповів йому цар: «Та чого ти так розводишся словами? Я вирішив: ти й Ціва поділитесь посілістю.»
31 Meribbaal answered the king, "Indeed let him have it all, now that my lord the king has returned safely to his palace."	31 Тоді Мерібаал каже до царя: «То нехай радше забере собі все, бо ти пан мій, цар, здоров вернувсь до себе додому.»
32 Barzillai the Gileadite also came down from Rogelim and escorted the king to the Jordan for his crossing, taking leave of him there.	32 Барзіллай-гілеадянин зійшов з Рогеліму й пішов із царем до Йордану, щоб провести його до річки.
33 It was Barzillai, a very old man of eighty and very wealthy besides, who had provisioned the king during his stay in Mahanaim.	33 Був Барзіллай вельми старий. Було йому вісімдесят років. То він харчував царя за його побуту в Махнаїмі, бо був він людиною вельми заможною.
34 The king said to Barzillai, "Cross over with me, and I will provide for your old age as my guest in Jerusalem."	34 І цар каже Барзіллаєві: «Ходи зо мною, я влаштую тебе в себе в Єрусалимі.»
35 But Barzillai answered the king: "How much longer have I to live, that I should go up to Jerusalem with the king?	35 Барзіллай же каже цареві: «Скільки то ще років мого життя, щоб мені йти з царем у Єрусалим?
36 I am now eighty years old. Can I distinguish between good and bad? Can your servant taste what he eats and drinks, or still appreciate the voices of singers and songstresses? Why should your servant be any further burden to my lord the king?	36 Вісімдесят років мені тепер. Чи ж: можу я розрізнити між добрим і злим? Чи твоєму слузі смакує те, що він їсть або що п’є? Чи можу ще я слухати голос співаків та співачок? Чого ж то твій слуга мав би бути ще тягарем цареві, моєму панові?
37 In escorting the king across the Jordan, your servant is doing little enough! Why should the king give me this reward?	37 Тільки трохи твій слуга проведе царя за Йордан. І за що цар віддячуватиме мені такою милістю?
38 Please let your servant go back to die in his own city by the tomb of his father and mother. Here is your servant Chimham. Let him cross over with my lord the king. Do for him whatever you will."	38 Дозволь, нехай твій раб повернеться, щоб умерти у своїм родиннім місті коло гробу мого батька й моєї матері. Але нехай твій слуга Кімгам іде з царем, моїм паном. Зроби з ним, що тобі довподоби.»
39 Then the king said to him, "Chimham shall come over with me, and I will do for him as you would wish. And anything else you would like me to do for you, I will do."	39 І відповів цар: «Нехай Кімгам іде зо мною, я зроблю йому те, що тобі подобається. Що б не забажав від мене, зроблю для тебе
40 Then all the people crossed over the Jordan but the king remained; he kissed Barzillai and bade him Godspeed as he returned to his own district.	40 Тоді народ перебрів Йордан, і цар теж перейшов. І поцілував цар Барзіллая та поблагословив його, і той повернувся додому.
41 Finally the king crossed over to Gilgal, accompanied by Chimham. All the people of Judah and half of the people of Israel had escorted the king across.	41 Далі пішов цар до Гілгалу, Кімгам же ішов з ним. Увесь народ Юди, як також: і половина народу ізраїльського, проводжали царя.
42 But all these Israelites began coming to the king and saying, "Why did our brothers the Judahites steal you away and escort the king and his household across the Jordan, along with all David's men?"	42 Та прийшли всі мужі ізраїльські до царя й питають царя: „Чому наші брати, мужі Юди, викрали тебе й переправили через Йордан царя й увесь його дім та й усіх людей Давида з ним?“
43 All the Judahites replied to the men of Israel: "Because the king is our relative. Why are you angry over this affair? Have we had anything to eat at the king's expense? Or have portions from his table been given to us?"	43 І відповіли мужі Юди мужам ізраїльським: „Бо цар. наш родич; і чого ви сердитесь за це? Чи ми їли щось від царя або одержали щось від нього?“
44 The Israelites answered the Judahites: "We have ten shares in the king. Also, we are the first-born rather than you. Why do you slight us? Were we not first to speak of restoring the king?" Then the Judahites in turn spoke even more fiercely than the Israelites.	44 І відповіли мужі ізраїльські мужам Юди кажучи: „Ми маємо десять часток у царя, ба й більше — ми скоріше первородні від вас. Навіщо ж ви зневажаєте нас? Чи ж наш голос не був перший, щоб повернути нашого царя назад?“ Але слова мужів Юди були сильніші, ніж слова мужів ізраїльських.