Acts of the Apostles 23

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 And Paul looking upon the council, said: Men, brethren, I have conversed with all good conscience before God until this present day.	1 Поглянувши на синедріон, Павло мовив: «Мужі брати, я по цей день цілком за добрим сумлінням поводився перед Богом.»
2 And the high priest Ananias commanded them that stood by him to strike him on the mouth.	2 Аж тут первосвященик Ананія велів тим, що стояли біля нього, бити його по устах.
3 Then Paul said to him: God shall strike thee, thou whited wall. For sittest thou to judge me according to the law, and contrary to the law commandest me to be struck?	3 Тоді Павло сказав до нього: «Бог тебе буде бити, стіно побілена! Як? Ти сидиш, щоб мене судити за законом, і наперекір законові велиш мене бити?»
4 And they that stood by said: Dost thou revile the high priest of God?	4 Присутні ж сказали: «Ти зневажаєш Божого первосвященика!»
5 And Paul said: I knew not, brethren, that he is the high priest. For it is written: Thou shalt not speak evil of the prince of thy people.	5 А Павло мовив: «Не знав я, брати, що то первосвященик; написано бо: Ти не будеш говорити зле проти начальника твого народу.»
6 And Paul knowing that the one part were Sadducees, and the other Pharisees, cried out in the council: Men, brethren, I am a Pharisee, the son of Pharisees: concerning the hope and resurrection of the dead I am called in question.	6 Павло ж знаючи, що одна частина (ради) складалася з садукеїв, а друга з фарисеїв, кликнув у синедріоні: «Мужі брати! Я фарисей, син фарисеїв. За надію у воскресіння мертвих мене судять!»
7 And when he had so said, there arose a dissension between the Pharisees and the Sadducees; and the multitude was divided.	7 Як тільки він це мовив, виникла незгода між фарисеями та садукеями, і розкололися збори;
8 For the Sadducees say that there is no resurrection, neither angel, nor spirit: but the Pharisees confess both.	8 бо садукеї кажуть, що нема воскресіння ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають одне і друге.
9 And there arose a great cry. And some of the Pharisees rising up, strove, saying: We find no evil in this man. What if a spirit hath spoken to him, or an angel?	9 І зчинився великий галас. Деякі книжники з групи фарисеїв, підвівшися, твердо заявили: «Ми не знаходимо нічого злого в цьому чоловіці; а що, як до нього говорив дух або ангел?»
10 And when there arose a great dissension, the tribune fearing lest Paul should be pulled in pieces by them, commanded the soldiers to go down, and to take him by force from among them, and to bring him into the castle.	10 Через те ж, що спір ставав дедалі більший, тисяцький, боячися, щоб вони не розірвали Павла, звелів загонові зійти і вирвати його з-поміж них і відвести в твердиню.
11 And the night following the Lord standing by him, said: Be constant; for as thou hast testified of me in Jerusalem, so must thou bear witness also at Rome.	11 А наступної ночі Господь став перед ним і мовив: «Бадьорся! Як ти свідчив про мене в Єрусалимі, так свідчитимеш і в Римі.»
12 And when day was come, some of the Jews gathered together, and bound themselves under a curse, saying, that they would neither eat, nor drink, till they killed Paul.	12 Коли настав день, деякі з юдеїв, скликавши збори, урочисто склали клятву, що не будуть нічого ні їсти, ні пити, поки не вб’ють Павла.
13 And they were more than forty men that had made this conspiracy.	13 Було ж їх більше сорока тих, що таку вчинили змову.
14 Who came to the chief priests and the ancients, and said: We have bound ourselves under a great curse that we will eat nothing till we have slain Paul.	14 Вони прийшли до первосвящеників та до старших, і казали: «Ми поклялися клятвою нічого не споживати, поки не вб’ємо Павла.
15 Now therefore do you with the council signify to the tribune, that he bring him forth to you, as if you meant to know something more certain touching him. And we, before he come near, are ready to kill him.	15 Ви ж тепер разом з радою переконайте тисяцького, щоб він вивів його до вас, ніби ви хочете розвідатись докладніше про його справу, а ми тоді, як він наблизиться, готові його вбити.»
16 Which when Paul's sister's son had heard, of their lying in wait, he came and entered into the castle and told Paul.	16 Та син сестри Павла, довідавшися про засідку, пішов у твердиню, увійшов і попередив Павла.
17 And Paul, calling to him one of the centurions, said: Bring this young man to the tribune, for he hath some thing to tell him.	17 Покликавши одного з сотників, Павло сказав до нього: «Запровадь цього хлопця до тисяцького, бо має йому щось сказати.»
18 And he taking him, brought him to the tribune, and said: Paul, the prisoner, desired me to bring this young man unto thee, who hath some thing to say to thee.	18 Той узяв його, привів до тисяцького й каже: «В’язень Павло покликав мене і просив відвести цього хлопця до тебе: він має щось тобі сказати.»
19 And the tribune taking him by the hand, went aside with him privately, and asked him: What is it that thou hast to tell me?	19 Взяв тисяцький його за руку, відвів набік і почав питати: «Що маєш мені оповісти?»
20 And he said: The Jews have agreed to desire thee, that thou wouldst bring forth Paul to morrow into the council, as if they meant to inquire some thing more certain touching him.	20 «Юдеї, — відповів той, — змовилися просити тебе, щоб ти завтра припровадив Павла у синедріон, наче, щоб докладніше розпитатися про нього.
21 But do not thou give credit to them; for there lie in wait for him more than forty men of them, who have bound themselves by oath neither to eat, nor to drink, till they have killed him: and they are now ready, looking for a promise from thee.	21 Та ти не вір їм, бо з них більш ніж сорок чоловік на нього засідають, поклявшися ні їсти, ані пити, поки його не вб’ють. І он тепер вони готові, чекаючи твоєї на це згоди.»
22 The tribune therefore dismissed the young man, charging him that he should tell no man, that he had made known these things unto him.	22 Тисяцький, отже, відпустив хлопця, наказавши йому: «Нікому не розповідай, що ти мені відкрив це.»
23 Then having called two centurions, he said to them: Make ready two hundred soldiers to go as far as Caesarea, and seventy horsemen, and two hundred spearmen for the third hour of the night:	23 І покликавши двох сотників, він мовив: «Тримайте вже з третьої години вночі готовими в дорогу до Кесарії дві сотні піхотинців, сімдесят комонних та дві сотні легко озброєних.
24 And provide beasts, that they may set Paul on, and bring him safe to Felix the governor.	24 Нехай також будуть готові коні, щоб посадити на них Павла та привезти живим-здоровим до правителя Фелікса.»
25 (For he feared lest perhaps the Jews might take him away by force and kill him, and he should afterwards be slandered, as if he was to take money.) And he wrote a letter after this manner:	25 І написав листа такого змісту:
26 Claudius Lysias to the most excellent governor, Felix, greeting.	26 «Клавдій Лісій вельможному правителеві Феліксові привіт!
27 This man being taken by the Jews, and ready to be killed by them, I rescued coming in with an army, understanding that he is a Roman:	27 Оцього чоловіка, що його юдеї були схопили й намірялися вбити, я, прибувши із загоном, вирвав, довідавшися, що він римський громадянин.
28 And meaning to know the cause which they objected unto him, I brought him forth into their council.	28 Бажаючи дізнатися про причину, за яку вони його винуватили, я привів його на їхню раду;
29 Whom I found to be accused concerning questions of their law; but having nothing laid to his charge worthy of death or of bands.	29 я пересвідчився, що його винуватять у спірних точках їхнього закону, а немає в нього ніякої вини, що потягала б за собою смерть або кайдани.
30 And when I was told of ambushes that they had prepared for him, I sent him to thee, signifying also to his accusers to plead before thee. Farewell.	30 Тому ж, що мені донесено було про змову, яка готувалася на цього чоловіка, я його зараз послав до тебе, звелівши й винуватцям оскаржити його перед тобою. Бувай здоров!»
31 Then the soldiers, according as it was commanded them, taking Paul, brought him by night to Antipatris.	31 Отож, вояки, згідно з одержаними наказами, взяли Павла і вночі повели в Антипатриду.
32 And the next day, leaving the horsemen to go with him, they returned to the castle.
33 Who, when they were come to Caesarea, and had delivered the letter to the governor, did also present Paul before him.	33 Прибувши в Кесарію, вони передали правителеві листа й поставили перед ним також Павла.
34 And when he had read it, and had asked of what province he was, and understood that he was of Cilicia;	34 Той, прочитавши лист, спитав його, з якої він країни; а як дізнався, що з Кілікії, мовив:
35 I will hear thee, said he, when thy accusers come. And he commanded him to be kept in Herod's judgment hall.	35 «Я тебе вислухаю, коли прийдуть теж твої винуватці.» І велів стерегти його в Преторії Ірода.