Livre de Job 30

BIBLES DES PEUPLES	Біблія
1 Et maintenant ils se moquent de moi, des jeunes dont je méprisais les pères: ils étaient moins pour moi que les chiens de mon troupeau!	1 «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.
2 Qu’aurais-je fait de leurs mains: ils n’avaient plus la moindre force,	2 Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.
3 épuisés par la faim et le manque de tout. Ils rongeaient les racines de la steppe, des terres lugubres et désolées.	3 З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати — пустка та пустиня.
4 Ils cueillaient les herbes des broussailles, n’ayant de pain que les racines de genêt.	4 Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку — це хліб їхній.
5 La société les repoussait, on criait sur eux comme sur un voleur.	5 Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.
6 Ils demeuraient au flanc des ravins, dans les trous du sol et les rochers.	6 Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.
7 Ils glapissaient entre les buissons, ils s’entassaient sous les épineux,	7 Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.
8 C’étaient des gens de rien, qui n’avaient pas un nom, ils étaient rejetés du pays.	8 Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!
9 Mais maintenant ils me chansonnent, c’est de moi qu’ils se moquent.	9 І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!
10 Dégoûtés, ils se tiennent à distance, et sans se gêner ils crachent à mon passage.
11 Du jour qu’il a brisé ma force et m’a humilié, ils ont perdu toute retenue en ma présence.
12 À ma droite se lèvent des accusateurs, mes pieds sont pris au filet, voici qu’on se fraye un chemin jusqu’à moi.	12 Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.
13 Ils m’ont coupé la retraite, ils montent à l’assaut, et personne ne les arrête!	13 Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.
14 Ils ont forcé le passage: les voilà! ils se glissent sous les décombres.	14 Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.
15 Les terreurs fondent sur moi; comme un vent elles emportent ma dignité, mon bien-être est passé comme un nuage!	15 Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.
16 Et maintenant, mon âme en moi se défait, les jours de peine se sont abattus sur moi.	16 І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.
17 La nuit le mal ronge mes os, mes nerfs n’ont pas de repos.	17 Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.
18 De toute sa poigne il a saisi mon vêtement, il m’a pris par le col de ma tunique	18 Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,
19 et il m’a jeté dans la boue: je ne suis plus que poussière et cendre!	19 кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.
20 Tu ne me réponds pas, ô Dieu, quand je t’appelle, je me tiens là et tu ne me regardes pas!	20 Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю — та ти до мене уваги не прихиляєш.
21 Tu es devenu cruel avec moi, tu me frappes de toute ta vigueur!	21 Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.
22 Tu m’as fait monter le vent, il m’emporte au galop, puis un orage me défait.	22 Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.
23 Oui, je sais, tu me ramènes à la mort, au lieu de rendez-vous de tout être vivant.	23 Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.
24 Mais je ne portais pas la main sur le pauvre, lorsque dans sa détresse il criait vers moi.	24 Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.
25 J’ai pleuré avec ceux qui voient de durs moments, Mon cœur ne s’est-il pas ému pour l’indigent?	25 Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?
26 J’attendais le bonheur, et le mal est venu; j’espérais la lumière, et tout devient obscur.	26 Я сподівався щастя — і прийшло лихо; | я чекав світла — і наступила пітьма!
27 Mon intérieur bouillonne et ne peut se calmer, les jours de détresse sont venus à ma rencontre.	27 Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.
28 Je vais la peau brûlée, mais non par le soleil; dans l’assemblée j’ai voulu parler: c’était un cri!	28 Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.
29 Me voici devenu le frère des chacals, le familier des autruches.	29 Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.
30 Ma peau a noirci et pèle, mes os sont brûlants de fièvre.	30 Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.
31 Ma guitare a pris le deuil, ma flûte s’est mise au diapason des pleureurs.	31 Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»