Wisdom 19

DOUAI-RHEIMS	Біблія
1 But as to the wicked, even to the end there came upon them wrath without mercy. For he knew before also what they would do:	1 А на безбожних аж до кінця виллявся гнів немилосердний, | бо він знав наперед, що буде з ними, —
2 For when they had given them leave to depart, and had sent them away with great care, they repented, and pursued after them.	2 що вони, дозволивши вийти | і відпустивши їх поспішно, | роздумають і кинуться навздогін за ними.
3 For whilst they were yet mourning, and lamenting at the graves of the dead, they took up another foolish device: and pursued them as fugitives whom they had pressed to be gone:	3 Справді, ще в жалобі були, | ще плакали над гробами померлих, | а таки вже вхопилися в нестямі за інший намір | і тих, кого просили вийти, переслідували, немов утікачів.
4 For a necessity, of which they were worthy, brought them to this end: and they lost the remembrance of those things which had happened, that their punishment might fill up what was wanting to their torments:	4 На цю бо крайність штовхнула їх присуджена доля, | яка вибила їм з пам’яті те, що було сталося, | щоб доповнити кару, якої бракувало до їхніх мук;
5 And that thy people might wonderfully pass through, but they might find a new death.	5 і коли народ твій ступив на чудесну дорогу, | ті — знайшли нечувану смерть.
6 For every creature according to its kind was fashioned again as from the beginning, obeying thy commandments, that thy children might be kept without hurt.	6 Бо все творіння, підлягаючи твоїм наказам, | перетворилося знов у своїй природі, | щоб твої діти збереглися цілі.
7 For a cloud overshadowed their camp, and where water was before, dry land appeared, and in the Red Sea a way without hinderance, and out of the great deep a springing field:	7 І видно було хмару, що отіняла табір, | і суху землю, що виринала звідти, де раніш вода стояла. | Червоне море стало битим шляхом, | зеленою рівниною — буруни могутні.
8 Through which all the nation passed which was protected with thy hand, seeing thy miracles and wonders.	8 Ним увесь народ пройшов, під захистом руки твоєї, | оглядаючи дивні чудеса.
9 For they fed on their food like horses, and they skipped like lambs, praising thee, O Lord, who hadst delivered them.	9 Вони паслися, наче коні, | стрибали, мов ягнята, | славлячи тебе, Господи, що врятував їх.
10 For they were yet mindful of those things which had been done in the time of their sojourning, how the ground brought forth flies instead of cattle, and how the river cast up a multitude of frogs instead of fishes.	10 Вони пам’ятали те, що сталося з ними на вигнанні, | як замість тварин земля вивела комарів із себе | і замість водяних створінь ріка виригнула без ліку жаб.
11 And at length they saw a new generation of birds, when being led by their appetite they asked for delicate meats.	11 Пізніше бачили, як виникали нові птахи, | коли, спонукаю жадобою, вони домагались вибагливих страв;
12 For to satisfy their desire, the quail came up to them from the sea: and punishments came upon the sinners, not without foregoing signs by the force of thunders: for they suffered justly according to their own wickedness.	12 їм бо на втіху знялись від моря перепелиці.
13 For they exercised a more detestable inhospitality than any: others indeed received not strangers unknown to them, but these brought their guests into bondage that had deserved well of them.	13 На грішних же спали кари, | і не без попередніх знаків — сильних громів; | вони страждали слушно за свої власні лукавства, | бо виявили ненависть запеклу до чужинців.
14 And not only so, but in another respect also they were worse: for the others against their will received the strangers.	14 Одні бо не приймали знайомих, коли ті прибували, | другі ж гостей-добродіїв у рабство обернули.
15 But these grievously afflicted them whom they had received with joy, and who lived under the same laws.	15 Та не тільки це, — бо для перших буде якась кара, | вони бо відразу вже прийняли чужинців ворожо;
16 But they were struck with blindness: as those others were at the doors of the just man, when they were covered with sudden darkness, and every one sought the passage of his own door.	16 другі ж прийняли тих врочисто, | і які вже зажили однакових з ними прав, | страшними опісля роботами гнобили їх.
17 For while the elements are changed in themselves, as in an instrument the sound of the quality is changed, yet all keep their sound: which may clearly be perceived by the very sight.	17 Тож і були побиті сліпотою, | як ті під дверима праведника, | коли, огорнуті страшною пітьмою, | кожен шукав власних дверей порогу.
18 For the things of the land were turned into things of the water: and the things before swam in the water passed upon the land.	18 Отак і первні змінювались між собою, | так, як на гарфі звуки змінюють лад, | хоча й зберігають саме властиве звучання, | — як це й можна докладно виснувати з того, що сталося.
19 The fire had power in water above its own virtue, and the water forgot its quenching nature.	19 Тварини сухопутні на водяних обертались, | а ті, що плавають, вилазили на землю.
20 On the other side, the flames wasted not the flesh of corruptible animals walking therein, neither did they melt that good food, which was apt to melt as ice. For in all things thou didst magnify thy people, O Lord, and didst honour them, and didst not despise them, but didst assist them at all times, and in every place.	20 Вогонь збільшував у воді власну силу, | а вода забувала свою гасильну властивість.
	21 Полум’я ж не шкодило тілу кволих тварин, що в ньому ходили, | ані не танув, схожий на іней, | той рід небесної поживи, який так легко тане.
	22 Так, Господи, ти всяким робом звеличив люд твій і прославив, | і не покинув його, а повсякчас і скрізь стояв при ньому.